1) Здоров’я українських громадян – є найголовнішим скарбом України й стоїть на першому місці перед іншими національними скарбами, такими як земля, надра, інші природні ресурси, оскільки здорова людина – це базис й найголовніший чинник забезпечення економічної стабільності держави, її цілісності, захисту її кордонів, виробництва високого валового внутрішнього продукту, зростання добробуту в державі, миру й рівного конкурентного положення держави у світі, а таким чином її незалежності. Без людини взагалі не буває жодної держави, оскільки держава – це політична надбудова над суспільством людей.
2) Тому здоров’я українських громадян має бути першочерговим пріоритетом будь-якої влади, оскільки влада також є обрана громадянами саме для забезпечення якості їх життя в державі.
3) Якість життя кожної людини полягає в максимально можливому довголітті та спроможності громадянина прожити це життя здоровим у межах його повного та рівного права на доступ до усіх наявних світових медичних технологій, які є спільним надбанням людства та які можуть забезпечити здоров’я людини. Будь-які системи організації здоров’я будь-яких держав мають служити тільки таким принципам при їх побудові, фінансуванні та забезпеченні ресурсами – технічними й кадровими. В Україні ці принципи закріплені в Конституції.
4) Кадри системи охорони здоров’я є одним з базових компонентів її існування. Наукою, яка формує кадри в системі охорони здоров’я, є медицина.
Медицина – це наука та на її основі – практика, яка знаходиться поза межами політик, держав та їх кордонів, не має часових обмежень в своєму розвитку та є світовим надбанням людства, яким користуються в рівному доступі усі народи світу.
Без медичних кадрів не може функціонувати жодна система охорони здоров’я держави. Кадри системи охорони здоров’я – це виключно фахівці з відповідним належним сучасним та оновлюваним рівнем знань та досвіду в сфері медичної науки та практики, які тільки єдині дають право доступу одної людини до здоров’я та життя іншої людини за головним сталим принципом медицини «допоможи але не нашкодь».
Медичними кадрами має керувати виключно людина, яка є довіреною особою більшості таких фахівців, які покликані на виконання головного завдання держави – збереження людського життя. Тільки в такому випадку таке завдання не матиме конфлікту політичних або будь-яких інших антигуманних інтересів щодо потенціального ризику знищення народонаселення держави свідомо або підсвідомо шляхом втручання в предмет медичної практики, яка має знаходитись поза межами будь-якої політики та державного устрою.
Держава жодним чином, в тому числі й шляхом політичного керівництва кадрами, не може втручатись в методичну частину медичної практики, яка покладається на світові надбання медичної науки й є незалежною.
Кадри системи (в тому числі й керівник), якими користується держава, винаймаючи їх для виконання завдань збереження здоров’я та життя своїх громадян мають бути в повному обсязі забезпечені для своєї роботи усіма належними ресурсами, яких потребує сучасна медична наука та практика. Держава-замовник має подбати щодо повного забезпечення робочого місця медичного фахівця та про бездефіцитне фінансування системи для такого забезпечення, в тому числі й для утримання кадрів в належному стані відповідно критеріїв знань та якості їх життя. Тільки в такому випадку завдання держави фахівцями може бути виконано в повному обсязі, а держава виконає своє зобов’язання перед суспільством. В іншому випадку хронічне з року в рік невиконання завдання з причин незабезпечення державою робочого місця медика призведе до занепаду системи, її повного знищення, а потім згодом - до руйнування самої держави з причини знищення її людського ресурсу.
5) Якщо політика держави свідомо проводиться таким чином, що фінансові та ресурсні компоненти не надаються в повному обсязі, то винайняті державою кадрові ресурси примусово ставляться нею в зону відповідальності за невиконання своєї роботи, знищуються таким чином як ресурс системи, а це автоматично поглиблює руйнування усієї системи, призводить до звуження права людини на здоров’я та довголіття, її знищення.
Таку політику можна за усіма ознаками вважати геноцидом. А таких політиків – особами, відповідальними згідно статті 442 Кримінального кодексу України.
З огляду на вищезазначене наголошуємо, що керівник системи охорони здоров’я (її центрального органу виконавчої влади):
1)не може бути політичною фігурою,
2)має бути медичним фахівцем, якому на запобігання конфлікту інтересів БЕЗ ПРИМУСУ будуть підпорядковуватись кадри, а тому він має бути делегований з кадрового пулу виконавців системи самими медичними фахівцями,
3)має бути повністю забезпечений усіма належними ресурсами та фінансами для якісного виконання його медичними кадрами державного замовлення на здоров’я своїх громадян.
4)є незалежним від політичного замовлення, оскільки медицина знаходиться поза межами політики й керується виключно потребою суспільства,
5)є відповідальним перед державою за невиконання завдання ТІЛЬКИ В ТОМУ ВИПАДКУ, КОЛИ ВІН НЕ ПІДДАЄТЬСЯ ПОЛІТИЧНОМУ ТИСКУ З БОКУ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ ПРЕДСТАВНИКІВ І КОЛИ ДЕРЖАВА ВИКОНАЛА ПОПЕРЕДНЬО УСІ СВОЇ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ТАКОГО ЗАВДАННЯ.
Як медичні фахівці, що є громадянами й пацієнтами України, які також обслуговуються системою охорони здоров’я України й не можуть бути не зацікавленими у якості життя нації та знаходяться поза межами конфлікту інтересів, вимагаємо:
1) Припинити будь-який прямий та опосередкований політичний тиск на систему охорони здоров’я держави та її кадровий склад назавжди.
2) Перестати політично переслідувати й робити винним по державним зобов’язанням чинного міністра охорони здоров’я Максима Володимировича Степанова, якому не було надано належних повноважень щодо свободи керування галуззю та нележного забезпечення на виконання завдання з боку держави та якому медична спільнота України своєю більшістю за час його керівництва виразила довіру, залишити його на посаді й зняти з розгляду політично мотивоване подання про відставку.
3) Дати право суб’єктам системи охорони здоров’я нормально виконувати свої функції, в тому числі й формувати управління галуззю охорони здоров’я шляхом подання кандидатур довіри міністра та чиновників вищого апарату управління на конкурс до Кабміну від медичної спільноти для запобігання зовнішнього тиску з будь-якого боку на систему охорони здоров’я з політичних міркувань.
4) У найкоротший термін привести чинне законодавство в частині процедури призначення міністра охорони здоров’я та його заступників й керівників центральних підрозділів виконавчої влади в сфері охорони здоров’я до відповідності виконанню даних вимог.
Медики складають свої білі халати негайно у випадку, якщо держава не виконає їх вимог, які вони висувають в цій петиції й більше не несуть за неї зобов’язань перед суспільством.
На доручення медичної спільноти, лікар вищої категорії, кандидат медичних наук, гомадській діяч Березюк І.В.