Народним депутатам України

громадянок України:

Сіліної Галини Іванівни
проспект Оболонський, буд. 49, кв. 47
м. Київ, 04209, тел.: (044) 411-79-37; (099) 731-29-07

Вовкодав Клари Данилівни
Проспект Ватутіна, буд. 2, кв. 57,
м. Київ, 02218, тел.: (044) 540-13-52

Шановні народні депутати!

Україна не виконує свої зобов'язання по міжнародних договорах, що є частиною національного законодавства України, і ніхто цього питання не хоче вирішувати!

Просимо Вас, допомогти отримати прямі відповіді на питання:
Чи необхідно розглядати призначення смертної кари в Україні в день ратифікації (22.02.2000р.) Протоколу №6 до Європейської конвенції «Про захист прав і основних свобод людини» 1950 року й після вступу в силу Закону України про ратифікацію Протоколу №6 (з 13.03.2000р.), у період, коли цей вид покарання визнаний в України не конституційним (з 29.12.1999р.),
• як позбавлення Протоколу №6 його об`єкта і мети, у першій статті якого сказано: «Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено»,
• як порушення Україною пункту а) статті 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, у якому наголошується, що держава зобов'язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об'єкта й мети, коли вона підписала договір або обмінялася документами, які становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не стати учасником цього договору???
Адже Україна 22.02.2000 року не просто «не виразила ясно свого наміру не стати учасником цього договору», а прийняла Закон про ратифікацію Протоколу №6 у період, коли цей вид покарання визнаний в України не конституційним (з 29.12.1999р.)!!!

І це при тому, що, є, принаймні, два рішення Євросуду, які зобов'язали Україну виконувати міжнародні зобов'язання на підставі вимог ст. 18 Віденській конвенції згідно ст. 1 підписаного Україною 05.05.1997 року Протоколу №6, а саме:
- Рішення у справі Ocalan v. Turkey (2003) inter alia, в п. 185 якого Євросуд вказав, що незастосування Турецькою Республікою смертної кари слід розглядати як виконання нею зобов'язань, які випливають з Протоколу №6 на підставі ст. 18 Віденської конвенції.
- Рішення у справі "Мельниченко [Melnichenko] проти України", Страсбург 19 жовтня 2004 року (Заява N 17707/02)), в п. 64 якого Європейський суд вказав, що Україна як підписант міжнародного договору відповідно до статті 18 Віденській конвенції повинна була утримуватися від дій, які позбавили б підписаний договір його об'єкту і мети до набуття чинності його.

Чи ми живемо в країні, в якій демократія, верховенство права – поняття казкові, ілюзорні, а у наших «козаків» від влади кишка тонка для втілення казки, ілюзії у бувальщину, у факт нашого життя?
Чи для українців це занадто велика розкіш?
Як довго можна знущатися над своїм народом й вважати його тупою біомасою?