Згідно із статтею 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Все частіше в юридичній спільноті України з’являються посилання на неправильне застосування сторонами і судом висновків ЄСПЛ як джерела права в конкретних справах, що пов’язане можливо з недостатнім аналізом обставин справ на підставі яких було прийняте рішення ЄСПЛ.
Пропоную ВР активніше аналізувати та вносити зміни в процесуальне законодавство України, відображуючи безпосередньо в нормах права ключові і сталі висновки з рішень ЄСПЛ. Наприклад:
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зокрема вказав, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі «Бентем проти Нідерландів» від 23 жовтня 1985 року, заява № 8848/80, п. 32).
В підп. 5 част. 4 ст. 265 ЦПКУ, в підп. 5 част. 4 ст. 238 ГПКУ та в підп. 5 част. 4 ст. 246 КАСУ вказано, що у мотивувальній частині рішення зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
З врахуванням приведеного висновку ЄСПЛ з вищенаведеного рішення, норми процесуального права стосовно вимог до рішення суду пропоную доповнити і викласти наступним чином: «у мотивувальній частині рішення зазначаються норми права, які застосував суд зі змістовним, а не формальним тлумаченням правової норми, та мотиви їх застосування».
Другий приклад: як роз'яснив ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України", вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В положеннях про строк на апеляційне оскарження ст. 295 КАСУ, ст. 354 ЦПКУ, 256 ГПКУ закріплена можливість поновлення строку на апеляційне оскарження. Ті ж положення щодо можливості поновлення строку на касаційне оскарження містяться в ст. 390 ЦПКУ, 329 КАСУ, 288 ГПКУ.
З врахуванням такого висновку ЄСПЛ з вищенаведеного рішення, норми процесуального права стосовно поновлення строку на оскарження пропоную доповнити наступним: «можливість поновлення судом пропущеного строку не є необмеженою, від суду вимагається вказувати підстави. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
Наповнення процесуального законодавства України запропонованими нормами, що включатимуть сталі висновки ЄСПЛ позитивно вплине на правозастосування в Україні, сприятеме досягненню мети вказаної в преамбулі ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", що відповідно позитивно вплине на імідж нашої держави в світі.