Останнім часом Україною шириться хвиля нетерпимости до сексуальних меншин та ЛГБТ-спільноти. Інколи це доходить до повного абсурду. Але замість того, щоб намагатися вирішити ці проблеми, влада часто йде на повідку в радикалів та релігійних організацій і приймає суперечливі закони. Як альтернативу вони дозволяють проводити паради, які нічим не допомагають, а лише роблять протилежне.
Замість цього пропоную затвердити політику маскимального сприяння залагодженню конфлікту. Цей план має включати в себе освіту мас щодо ЛГБТ спільноти, представників яких багато серед учасників війни на Донбасі, а також сучасної молоді.
Більшість людей має упередження щодо цих людей (найчастіше необґрунтовані). Якщо зараз не виробити стратегію, що дасть населенню (особливо, супротивникам сексуальних менщин) зрозуміти, що нетрадиційна орієнтація не є вибором людини, а певною мірою закладена генетично, і те, що немає сенсу вести боротьбу проти них, а краще зосередитися на більш нагальних проблемах, ми можемо залишитися позаду всього світу. Саме держава має зробити кроки до припинення цього внутрішнього конфлікту.