В світі тих змін, що відбуваються в суспільстві , декілька норм законів потребують перегляду, а саме:
1) Згідно зі ст. 42 Закону України Про пенсійне забезпечення ( Верховна Рада України; Закон від 05.11.1991 № 1788-XII , Пенсія в разі втрати годувальника, призначена в разі смерті одного з подружжя, зберігається і при новому одруженні пенсіонера.
При новому одруженні пенсіонера отримання « пенсії у разі втрати годувальника» взагалі абсурдне , оскільки з’являється новий годувальник.
2) Згідно зі ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 % пенсії за віком померлого годувальника.
Так, якщо у померлого чоловіка пенсія була нарахована в сумі 8000 грн, то жінка буде одержувати 50 %, тобто 3000 грн, і так далі.
Тобто подібний перехід вигідний насамперед для тих членів сім’ї, в яких годувальники за життя отримували велику пенсію (як правило, претендують на пенсію сім’ї померлих шахтарів).
Зрозуміло, що проведення державою соціально орієнтованої політики є важким процесом через необхідність враховувати суперечливі цілі, що майже виключають одна одну: ефективний розвиток економіки та досягнення соціальної справедливості, згладжування соціальної нерівності.

Прошу розглянути пропозиції щодо змін до вищезазначених Законів . Якщо ці норми законів будуть скасовані ( ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») або будуть застосовуватись за певних умов , ( наприклад, якщо вважати «годувальником» особу, на утриманні якого знаходилася непрацездатна особа –інвалід , а не просто особа, що досягла пенсійного віку ) це надасть можливість вивільнити додатково та спрямувати кошти на покращення фінансування інших статей Бюджету України та зменшити дефіцит Пенсійного Фонду України.