Однією з найголовніших цілей російських окупантів є знищення української культурної спадщини. Це пояснюється тим, що вона є одним з найбільших проявів національної ідентичності. Починаючи з 24 лютого 2022 р. було зруйновано 1062 об’єктів культурної спадщини. Але пам’яткоохоронне законодавство містить ряд недоліків, які ставлять під загрозу процес відновлення знищених пам’яток.

Великим недоліком Закону «Про охорону культурної спадщини» є норма, згідно якої пам`ятки, що були зруйновані, виключаються з реєстру. Для того, щоб на 100% гарантувати збереження пам`яток, необхідно виключити з Закону дану норму та встановити обов`язок власника земельної ділянки у випадку руйнування пам`ятки відбудувати її в початковому вигляді. Але всі ці зміни не запрацюють без реальної відповідальності за порушення. На сьогодні ст. 92 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення вимог охорони культурної спадщини та покарання у вигляді штрафу від 850 до 2550 грн. Ст. 96-1 КУпАП за порушення законодавства під час планування та забудови територій передбачає покарання у вигляді штрафу від 15300 до 28900 грн. Враховуючи те, що порушником в даному випадку є будівельний бізнес з мільйонними оборотами (верхня межа штрафу відповідає вартості 1 кв.м. в новобудові), встановлені штрафи є занадто низькими та не можуть виконувати функцію запобіжника. Для вирішення цієї проблеми необхідно об`днати ст. 92 КУпАП зі ст. 298 Кримінального кодексу, а також повністю перенести ст. 96-1 з КУпАП до КК, встановивши абсолютно нову систему покарань: виходячи з того, що наявний спеціальний суб`єкт злочину (будівельний бізнес), необхідно встановити покарання у вигляді штрафу в розмірі як мінімум 100 мільйонів та у вигляді обмеження волі. Таким чином сучасна забудова стане не менш красива та приваблива, ніж історична, а історичні райони міст будуть захищені не лише на папері, але й в житті.

Також необхідно зазначити, що в Законі «Про охорону культурної спадщини» не прописано чітких критеріїв щодо встановлення охоронних зон пам`яток – їх межі фактично на власний розсуд встановлює місцева влада шляхом розробки історико-архітектурного опорного плану. В результаті такого підходу охоронна зона може охоплювати лише 10 метрів навколо пам’ятки, що є абсолютно недостатнім для збереження середовища, в якому знаходиться пам’ятка. Необхідно в зазначеному Законі встановити мінімальні межі охоронних зон – в межах кварталу, в якому розташована пам`ятка. Що стосується режимів використання охоронних зон, то тут ситуація є недостатньо визначеною, але достатньо заплутаною, при чому заплутаною спеціально, з метою спрощення життя будівельному бізнесу. На сьогоднішній день, будь яке будівництво в межах історичного ареалу населеного пункту необхідно проводити після погодження з Міністерством культури. Але дію наказу Міністерства культури, який визначав межі історичного ареалу Києва, було зупинено в 2014 р., в результаті чого для початку будівельних робіт в історичному центрі Києва не потрібно погоджувати проектну документацію з Міністерством. Але якщо би даний наказ не було зупинено, то виникає питання: а як саме Міністерство під час погодження проекту повинно визначати, давати дозвіл на будівництво, чи не давати? Також існує таке поняття, як «центральна планувальна зона м.Києва», встановлене в Генеральному плані. Єдиним її обмеженням є обмеження висоти до 27 м. Тобто, зараз на абсолютно законних підставах в кварталі, який складають 2-3-поверхові будинки віком більше сотні років, можна збудувати дев’ятиповерхівку, яка буде повністю дисонувати з навколишнім архітектурним середовищем. З метою спрощення викладення вимог та режимів використання історичних ареалів міст та охоронних зон пам’яток пропоную замість вищезгаданих норм внести зміни до Закону «Про охорону культурної спадщини», заборонивши в охоронних зонах будь яке будівництво, крім відбудови в початковому вигляді споруд, які були збудовані протягом однієї історичної епохи з пам`яткою. Також необхідно заборонити реконструкцію історичних споруд, які не мають статусу пам’ятки архітектури, але знаходяться в межах охоронної зони іншої пам’ятки, що призведе до зміни поверховості або зовнішнього вигляду фасаду.