Шановні народні депутати!
1. Згідно нової редакції п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати.
Згідно ст. 75 Сімейного Кодексу України той із подружжя, який є непрацездатним (у т.ч. особою з інвалідністю), має право на утримання, відповідно у другого з подружжя виникає обов’язок його утримувати. Тобто, перелік інших осіб, які відповідно до закону зобов’язані утримувати осіб з інвалідністю включає їх чоловіків та дружин.
Дуже часто один з батьків військовозобов’язаного є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а другий – непрацездатним пенсіонером, який не є військовозобов’язаним.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 75 Сімейного Кодексу України в таких випадках військовозобов’язаний підлягає призову на військову службу.
Якщо військовозобов’язаний є єдиною дитиною в своїх батьків, його призов на військову службу залишає батька чи мати, що є особою з інвалідністю, на утриманні другого з подружжя, який сам є непрацездатним і не в змозі утримувати особу з інвалідністю.
Більш того, багато з вищевказаних осіб з інвалідністю також потребують постійного стороннього догляду, який не може бути здійснений другим з подружжя через його непрацездатність, похилий вік та погане здоров’я.
2. У випадках, коли один з батьків військовозобов’язаного є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, що потребує постійного стороннього догляду, у військовозобов’язаного для отримання відстрочки від призову залишається можливість скористатися п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з яким не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за своїми батьком чи матір’ю, які за висновком комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду.
Але це обмежує коло осіб з інвалідністю, лише тими, хто за висновком комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду, та обмежує коло військовозобов’язаних лише тими, хто в змозі бути зайнятим саме постійним доглядом.
3. Ситуацію ускладнює нова редакція ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно із ч. 12 якої військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, лише за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Тобто для звільнення з військової служби необхідна відсутність (або потреба в постійному догляді) усіх членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, навіть тих, хто у відповідності до закону не зобов’язаний утримувати особу з інвалідністю!
Тобто, якщо єдину дитину подружжя, яке складається з особи з інвалідністю І чи ІІ групи та непрацездатного пенсіонера, призивають на військову службу, то у випадку смерті або інвалідності того з подружжя, хто є пенсіонером, військовозобов’язаний не зможе звільнитися з військової служби для догляду за своїм батьком або мамою, які є особою з інвалідністю, якщо ця особа з інвалідністю не потребує постійного догляду, або, наприклад, у неї є сестра або брат у віці 80 років, або неповнолітня онука, які не зобов’язані утримувати особу з інвалідністю, можуть не перебувати на території України, тощо.
Таким чином, з прийняттям вищевказаних змін до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» держава кидає вищевказаних осіб з інвалідністю напризволяще без будь-якого догляду з боку членів своєї сім’ї; позбавляє їх соціального захисту, до якого згідно ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відноситься забезпечення стороннього догляду; створює перепони і бар’єри, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб цих осіб; не дає можливості особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя, що є порушенням норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», викладених в його преамбулі та ст. 4.
4. У той же час, згідно п. 11 ч. 1 Ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Для отримання відстрочки від призову на військову службу цими військовозобов’язаними відсутні будь-які інші умови, крім того, що їх дружина (чоловік) мають належати до осіб з інвалідністю I чи II групи.
Через те, що і дружина/чоловік і батьки належать до членів сім’ї першого ступеня споріднення, вони мають мати рівні права.
Але нова редакція ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» принижує права батьків військовозобов’язаних, що є особами з інвалідністю, на збереження догляду, у порівнянні з правами дружин (чоловіків) військовозобов’язаних, через наявність додаткових умов не призову на військову службу під час мобілізації для військовозобов’язаних, у яких батько чи мати є особою з інвалідністю, та відсутність таких умов для військовозобов’язаних, у яких чоловік або дружина є особою з інвалідністю.
При цьому батьки військовозобов’язаних зазвичай це люди більш похилого віку, ніж дружини (чоловіки) військовозобов’язаних, а до осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані утримувати батьків з інвалідністю I чи II групи в розглянутому вище випадку відносяться їх дружини (чоловіки), теж похилого віку і з слабким здоров'ям.
Таким чином, з набранням чинності змін до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» були порушені принципи недискримінації у законодавстві України, передбачені ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та право громадян України, що є особами з інвалідністю-батьками військовозобов’язаних на рівність перед законом, передбачене ст. 21 та 24 Конституції України.
Прошу Вас терміново розглянути та прийняти зміни до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які усунуть вищевикладені порушення законодавства України, та відновлять порушені права осіб з інвалідністю, що є батьками військовозобов'язаних, на збереження догляду, урівнявши ці права з правами осіб з інвалідністю, що є чоловіками та дружинами військовозобов'язаних.
З повагою
Крушедольський О.Г.
Інвалід І групи