Як відомо, зараз відбувається обговорення Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку N 10449 від 30.01.2024 (далі - проект Закону).
Згідно п. 11 даного проекту Закону, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
Така ж норма міститься і в діючому Законі України N 3543-ХІІ від 21.10.1993 “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме абз. 9 частина 1 статті 23: “не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування (далі - статусні діти), віком до 18 років.”
В даний час в деяких коментарях депутатів та окремих висновках експертів лунає інформація, що доцільно звільнити від призову на військову службу під час мобілізації опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-піклувальників, тобто представників інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, але при цьому скасувати відстрочку усиновлювачам, в той час, як саме усиновлення є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація цих “експертів” основана на перекривленні окремих положень Сімейного кодексу України та нехтуванні суті усиновлення, як пріоритетної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація, що дитина усиновлюється на правах рідної, що діти після усиновлення перестають бути “статусними” - є формальним підходом та виносить за рамки рішення, власне, дітей.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались не для того, щоб під час дії воєнного стану окремі державні службовці аргументували свою позицію тим, що, якщо дитина усиновлюється на правах рідної, значить вона прирівнюється до біологічної дитини і це є підставою для скасування відстрочки усиновлювачам.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались для того, щоб дитина при влаштуванні в форму виховання, зазначену в главі 18 Сімейного кодексу України була забезпечена стабільними та гармонійними умовами життя, що не здатні забезпечити інші форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відносно яких державні службовці і надалі тримаються розуміння неприпустимості травмування дітей, які вже мають досвід втрати підтримуючого дорослого. Ці діти щоденно проживають горе цієї втрати і несуть його в собі. У них порушене відчуття безпеки, зруйнована надійна прив’язаність, яку усиновлювачам доводиться відновлювати кропіткою, повільною і довгою роботою.
Процес усиновлення є законодавчо регламентованим, чітким і таким, що працює виключно в інтересах дітей.
Враховуючи все вищевикладене, наполегливо закликаємо залишити п. 11 даного проекту Закону, в наступній редакції:
"не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років, незалежно від кількості дітей, влаштованих в ці форми виховання".