ОЛЕКСІЙ ГОНЧАРЕНКО
Цей законопроєкт вже встиг стати топ-темою у суспільстві, оскільки порушив насправді важливі речі, про які не можна мовчати. Тому хочу пояснити для всіх: про що він, для кого і навіщо?
В Україні триває десятий рік війни та другий – російської повномасштабної. 24 лютого 2022 року лише стало початком справжньої, вже не прихованої агресії рф.
У той день військомати ледве встигали записувати бажаючих вступити до лав тероборони. Але багато вояків боронили державу й до того. І деякі з них – з 2014 року.
Давайте дивитись правді в очі: війна з росією не закінчиться ані завтра, ані післязавтра, можливо навіть не за рік. При виході на наші кордони 1991 року ми все одно будемо воювати з росією. росія – наш екзистенційний ворог, і це на десятиліття вперед. Ми з аграрної та промислової країни перетворюємось на військову. Ані за 10 років, ані за 20 наша роль не зміниться. Це потрібно розуміти. І, тверезо дивлячись на це, вибудовувати стратегію розвитку держави.
Якщо ми дивимось на реальну картину, то і вибудовувати потрібно реальні інституції. Наші ЗСУ – основа незалежності та миру. Кожен солдат ЗСУ є найголовнішою нашою цінністю. Це еліта країни. Це той наріжний камінь, на якому ми все будуємо.
Питання, на які ми знаємо відповіді, але не можемо їх ставити: чи справедливо, що одні знаходяться на нулі, а інші ні? Чи справедливо, що одні служать, а інші ні? Чи справедливо, що у тих, хто служить – немає ніякого варіанту піти зі служби?
Ми всі знаємо відповіді на ці питання. Тому, одна з головних цілей цього закону – почати говорити про справедливість.
Зараз в лавах ЗСУ, за деякими даними, перебувають до мільйона військових. І нам потрібно зрозуміти: яким чином зробити так, щоб ті солдати, які вже втомились та видохлись, могли повернутись назад додому. Навіть людям зі сталі інколи потрібен перепочинок. Бо сталь може не зламатись, але будь-який механізм здатен тріснути.
Чому саме 18 місяців?
Більше року, як у нас введено воєнний стан та почалась масова мобілізація. Війна перетворилась з шоку на життя. Ми всі живемо війною, ми всі на війні. Ракетні обстріли, авіанальоти, смерті, поранення, втрати, перемоги. Це все те, чим ми живемо. І це життя потрібно прийняти. Це наша нова нормальність. Жахлива – але іншої немає, на жаль.
І якщо рік тому всі телемарафони говорили, що потрібно витримати "2-3 тижні", то зараз зрозуміло, що це на роки. Тому і діяти потрібно, виходячи з цієї стратегії. Багато військових втомились. Їм потрібен відпочинок та заміна. Тому закон про демобілізацію – не просто на часі. Це один з найголовніших законодавчих актів, які потрібно прийняти терміново.
Тепер до конкретики. Чому 18 місяців? Минуло 13 місяців з початку широкомасштабного вторгнення. Велика мобілізація відбулася в березні-квітні минулого року. У Збройних Сил залишиться 5-6 місяців на проведення опитування серед особового складу, хто хоче демобілізуватись. І далі провести нову хвилю мобілізації та доукомплектування особового складу. Навчити новобранців, ввести їх в стрій. Таким чином у нас не обвалиться фронт. А той, хто хоче демобілізуватись, не буде кидати своїх побратимів.
В законопроекті також прописано: тих, хто відслужив, заборонено мобілізувати наступні 5 років. Це також важливо, щоб уберегти наших ветеранів.
Разом із тим хочу наголосити на найважливішому. Процес демобілізації – добровільний. Якщо боєць не хоче, то він залишається в складі частини і продовжує службу. Якщо після демобілізації ветеран захоче повернутись до складу ЗСУ – то вони вправі підписати з ним контракт та повернути його на службу.
І якщо воїн хоче продовжувати службу далі, це вже буде його особисте рішення. Важливо, це має бути не "одне для всіх" рішення по замовчуванню, а особисте. Ми повинні давати воїнам вибір.
Чому цей законопроєкт необхідно приймати?
Люди, які з першого дня пішли до лав ЗСУ, тероборони, Нацгвардії – вони вже більше року воюють. І так само не розуміють, скільки ще доведеться. Цей закон про людей в армії і про справедливість. Бо люди мають розуміти, коли в них буде можливість повернутись додому. Якщо, звісно, таким буде бажання нашого бійця.
Ви не уявляєте, скількох вояків непокоїть це питання. Вони не стали тікати, коли багато хто тікав. Вони прийшли до військоматів, коли багато хто не прийшов. Але тепер вони воюють на виснаження. І важливо розуміти, що їм потрібен цей відпочинок. Війна – це не романтика з кіно. Це місце, де щодня йде боротьба на життя і смерть, далеко не в найкращих умовах. Чи може людина фізично та психологічно витримати так довго? Відповідь очевидна.
Ті, хто йшов служити 24 лютого 2022 року показали – держава може на них покластись. Та чи можуть на державу покластись вони?
Ми завжди кажемо, що в боргу перед ЗСУ. Давайте повернемо хоча б частину боргу. І щоб за 18 місяців від початку мобілізації демобілізуватись міг кожен. І це буде не виняток, а право кожного громадянина.