Після початку війни України з Росією, її нахабного і віроломного вторгнення, мільйони українців, переважно діти, жінки і люди пенсійного віку, змушені були покинути свої домівки. Частина з них була вимушена виїхати за кордон. Багато країн Європи і Америки, серед яких і Німеччина, в якій на теперішній час зареєстровано вже понад 500тис. українців, прихистили біженців і всіляко допомагають їм. Але таке враження, що рідна країна піклування за своїх співвітчизників цілком поклала на ці країни і вимушені біженці, часто без знання мов та законодавства країни, куди попали, залишаються сам на сам. Неоціненну допомогу надають державні органи, волонтери, і просто мешканці цих країн. Але окремі питання на кшталт пенсійного страхування і забезпечення українцям за кордоном самим вирішити дуже важко. Значно простіше це зробити в тих країнах, з якими Україна уклала угоди про соціальне забезпечення.
А що робити українцям в Німеччині, з якою "Угоду про соціальне забезпечення” та "Домовленості щодо реалізації Угоди між Україною та ФРН про соціальне забезпечення", які були укладені ще 7 листопада 2018 року, ще не ратифіковано українською стороною?
Минуло вже більше трьох з половиною років, а Україна у контексті німецького пенсійного страхування все ще має має статус "іноземної держави без угоди"
Німецький Бундестаг це зробив ще 13 листопада 2019 року, тобто понад два роки тому. А Верховна Рада досі не спромоглася завершити необхідні процедури.
Чи може держава і особисто Президент Володимир Зеленський і Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук оперативно вплинути на ситуацію і допомогти співвітчизникам, які вимушено виїхали за кордон?