Сьогодні майже у всіх великих містах України все активніше починають проявлятись такі деструктивні процеси, як хаотична безконтрольна забудова, велике навантаження на дороги та комунікації, скорочення зелених зон, проблеми з озелененням та благоустроєм та багато іншого. Основною причиною цього є велика кількість прогалин в законодавстві, що регулює містобудівну та пам`яткоохоронну діяльність. Наприклад, для рішення проблеми озеленення необхідно ухвалити наступні зміни. В п. 8 р. 9 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» встановити мінімальні щільність та висоту дерев з таким розрахунком, щоб між дорогою та спорудами утворювалась суцільна смуга зелених насаджень. В р. 13 Наказу Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України пропоную визначити, що кількість зелених насаджень після їх заміни не повинна бути меншою, ніж кількість до заміни. Необхідно заборонити змінювати цільове призначення зелених зон в межах населених пунктів, а також надавати їх в оренду або в користування з метою подальшої забудови. Також пропоную встановити мінімально допустиму відстань між парками та скверами у 500 м. та 2 км. відповідно. Після цього в пішій доступності від кожного будинку буде хоча б одна повноцінна зелена зона. Ще однією проблемою є те, що кожна новобудова має свій стиль, кольорову гаму, форму, висоту та ін., внаслідок чого відверто дисонує з сусідніми спорудами. Це пояснюється тим, що для отримання містобудівних умов та обмежень, згідно ст. 29 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», забудовник подає свідоцтво права власності, топографо-геодезичний план та містобудівний розрахунок. Як бачимо, в даному списку немає ані текастового опису, ані графічного зображення зовнішнього вигляду майбутньої споруди. Таким чином, ніхто, крім власника земельної ділянки, не знає, що саме буде на ній збудовано. Для вирішення даної проблеми необхідно додати до структури Генерального плану, закріпленої в ДБН «Склад та зміст генерального плану населеного пункту», Архітектурну схему, згідно якої для кожної планувальної зони встановлюватиметься єдиний стиль, кольорова гама, форма, межі поверховості та інші обов`зкові вимоги. Також необхідно включити до переліку документів, що додаються до заяви на отримання МУО графічне зображення з текстовим описом майбутньої будівлі, та підтвердження отримання згоди на будівництво не менше ніж 60% мешканців прилеглих будинків. Таким чином в МУО повинні бути прописані чіткі вимоги до зовнішнього вигляду споруди, встановлені Архітектурною схемою Генерального плану. В Законі «Про регулювання містобудівної діяльності» необхідно встановити заборону на зміну проекту фасаду та поверховості після отримання МУО. Великою проблемою є те, що місцева влада з метоюзадоволення інтересів будівельного бізнесу фактично порушує процедуру надання цінній будівлі охоронного статусу. Наприклад, Київський міський голова перекладає обов`язок надання статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини на Департамент охорони культурної спадщини, який немає відповідних повноважень. В результаті таких маніпуляцій забудовник в судовому порядку позбавляє пам`ятку охоронного статусу шляхом доведення порушення процедури його надання. Вирішити дану проблему можна лише шляхом нівелювання ролі місцевої влади в процесі надання охоронних статусів. Для цього пропоную доповнити ст. 14 Законі «Про охорону культурної спадщини» нормою, згідно з якою кожна споруда, збудована до 1922 р. автоматично отримає статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. В Законі «Про охорону культурної спадщини» не прописано чітких критеріїв щодо встановлення охоронних зон пам`яток – їх межі фактично на власний розсуд встановлює місцева влада шляхом розробки історико-архітектурного опорного плану. В результаті такого підходу охоронна зона може охоплювати лише 10 метрів навколо пам’ятки, що є абсолютно недостатнім для збереження середовища, в якому знаходиться пам’ятка. Необхідно в зазначеному Законі встановити мінімальні межі охоронних зон – в межах кварталу, в якому розташована пам`ятка. Що стосується режимів використання охоронних зон, то тут ситуація є недостатньо визначеною, але достатньо заплутаною, при чому заплутаною спеціально, з метою спрощення життя будівельному бізнесу. На сьогоднішній день, будь яке будівництво в межах історичного ареалу населеного пункту необхідно проводити після погодження з Міністерством культури. Але дію наказу Міністерства культури, який визначав межі історичного ареалу Києва, було зупинено в 2014 р., в результаті чого для початку будівельних робіт в історичному центрі Києва не потрібно погоджувати проектну документацію з Міністерством. Але якщо би даний наказ не було зупинено, то виникає питання: а як саме Міністерство під час погодження проекту повинно визначати, давати дозвіл на будівництво, чи не давати? Також існує таке поняття, як «центральна планувальна зона м.Києва», встановлене в Генеральному плані. Єдиним її обмеженням є обмеження висоти до 27 м. Тобто, зараз на абсолютно законних підставах в кварталі, який складають 2-3-поверхові будинки віком більше сотні років, можна збудувати дев’ятиповерхівку, яка буде повністю дисонувати з навколишнім архітектурним середовищем. З метою спрощення викладення вимог та режимів використання історичних ареалів міст та охоронних зон пам’яток пропоную замість вищезгаданих норм внести зміни до Закону «Про охорону культурної спадщини», заборонивши в охоронних зонах будь яке будівництво, крім відбудови в початковому вигляді споруд, які були збудовані протягом однієї історичної епохи з пам`яткою. Також необхідно заборонити реконструкцію історичних споруд, які не мають статусу пам’ятки архітектури, але знаходяться в межах охоронної зони іншої пам’ятки, що призведе до зміни поверховості або зовнішнього вигляду фасаду. Пропоную доповнити даний Закон нормою, яка б заборонила встановлювати на історичних спорудах в межах охоронних зон великі вивіски, антени, кондиціонери, засклені балкони та все, що спотворює фасад. Великим недоліком Закону є норма, згідно якої пам`ятки, що були зруйновані, виключаються з реєстру. Цією шпариною користуються забудовники, які умисно доводять пам`ятку до руйнування, а після цього на абсолютно законних підставах її зносять та будують на цьому місці чергову багатоповерхівку. Для того, щоб на 100% гарантувати збереження пам`яток, необхідно виключити з Закону дану норму та зобов`язати власника земельної ділянки у випадку руйнування пам`ятки відбудувати її в початковому вигляді. Але найголовнішою причиною порушення законодавства є фактична відсутність реальної відповідальності за вчинення правопорушень в даній галузі. З метою забезпечення виконання штрафами функції запобіжника, вважаю за доцільне запропонувати збільшення їх розміру до двох мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.