Звертаємось до Вас, як Голови Верховної Ради України, та відповідно статті 88 Конституції України просимо Вас розглянути звернення щодо безпрецедентних протиправних дій Голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, народного депутата України Анни Скороход, яка створює наклеп та безпідставний тиск на військовослужбовців України під час воєнного стану.
Просимо Вас відреагувати на кричущу ситуацію, яка обурює свою відкритою підривною діяльністю та своїми діями загрожує національним інтересам і національній безпеці України у воєнній та інформаційній сферах.
Роздратуванню ветеранського суспільства, близьких та родичів діючих військовослужбовців Збройних Сил України настав край, спостерігаючи за антидержавницькими діями народного депутата України ІХ скликання Анни Скороход, членкині депутатської групи «За майбутнє», яка не приховує своїх проросійських поглядів під час широкомасштабної війни проти рф.
Внаслідок наступних дій народним депутатом України Анною Скороход створюються загрози для боєздатності бойових підрозділів:
- використання неіснуючих скарг від військовослужбовців щодо не вирішення проблемних
питань у Збройних Силах України (відповідна реакція від постраждалих військовослужбовців - звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо не надсилання скарг до А.Скороход, підробку їх підпису та надання свідчень до Військової служби правопорядку);
- відзив з бойового чергування військовослужбовців з районів населених пунктів Кліщіївка та
Іванівське Бахмутського району Донецької області для перевірки особових документів (за реалізацією звернень А.Скороход до ВСП Донецької області), що призвело до ускладнень ротацій підрозділів;
- підтримка військовослужбовців, які не мають права на отримання виплат з державного
бюджету України за неіснуючими хворобами або травмуваннями;
- підтримка військовослужбовців, які відмовляються виконувати накази командирів на лінії
прямого зіткнення з ворогом.
Відповідно всі дії з підриву бойової здатності української армії та відволікання суспільства від реальних злочинів, ПРОСИМО:
- порушити питання щодо відсторонення від виконання обов’язків Голови Тимчасової слідчої
комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, народного депутата України Анни Скороход у зв’язку із наклепом та безпідставним тиском на військовослужбовців України під час воєнного стану.

Шановні народні депутати!
1. Згідно нової редакції п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати.
Згідно ст. 75 Сімейного Кодексу України той із подружжя, який є непрацездатним (у т.ч. особою з інвалідністю), має право на утримання, відповідно у другого з подружжя виникає обов’язок його утримувати. Тобто, перелік інших осіб, які відповідно до закону зобов’язані утримувати осіб з інвалідністю включає їх чоловіків та дружин.
Дуже часто один з батьків військовозобов’язаного є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а другий – непрацездатним пенсіонером, який не є військовозобов’язаним.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 75 Сімейного Кодексу України в таких випадках військовозобов’язаний підлягає призову на військову службу.
Якщо військовозобов’язаний є єдиною дитиною в своїх батьків, його призов на військову службу залишає батька чи мати, що є особою з інвалідністю, на утриманні другого з подружжя, який сам є непрацездатним і не в змозі утримувати особу з інвалідністю.
Більш того, багато з вищевказаних осіб з інвалідністю також потребують постійного стороннього догляду, який не може бути здійснений другим з подружжя через його непрацездатність, похилий вік та погане здоров’я.
2. У випадках, коли один з батьків військовозобов’язаного є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, що потребує постійного стороннього догляду, у військовозобов’язаного для отримання відстрочки від призову залишається можливість скористатися п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з яким не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за своїми батьком чи матір’ю, які за висновком комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду.
Але це обмежує коло осіб з інвалідністю, лише тими, хто за висновком комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду, та обмежує коло військовозобов’язаних лише тими, хто в змозі бути зайнятим саме постійним доглядом.
3. Ситуацію ускладнює нова редакція ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно із ч. 12 якої військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, лише за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Тобто для звільнення з військової служби необхідна відсутність (або потреба в постійному догляді) усіх членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, навіть тих, хто у відповідності до закону не зобов’язаний утримувати особу з інвалідністю!
Тобто, якщо єдину дитину подружжя, яке складається з особи з інвалідністю І чи ІІ групи та непрацездатного пенсіонера, призивають на військову службу, то у випадку смерті або інвалідності того з подружжя, хто є пенсіонером, військовозобов’язаний не зможе звільнитися з військової служби для догляду за своїм батьком або мамою, які є особою з інвалідністю, якщо ця особа з інвалідністю не потребує постійного догляду, або, наприклад, у неї є сестра або брат у віці 80 років, або неповнолітня онука, які не зобов’язані утримувати особу з інвалідністю, можуть не перебувати на території України, тощо.
Таким чином, з прийняттям вищевказаних змін до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» держава кидає вищевказаних осіб з інвалідністю напризволяще без будь-якого догляду з боку членів своєї сім’ї; позбавляє їх соціального захисту, до якого згідно ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відноситься забезпечення стороннього догляду; створює перепони і бар’єри, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб цих осіб; не дає можливості особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя, що є порушенням норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», викладених в його преамбулі та ст. 4.
4. У той же час, згідно п. 11 ч. 1 Ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Для отримання відстрочки від призову на військову службу цими військовозобов’язаними відсутні будь-які інші умови, крім того, що їх дружина (чоловік) мають належати до осіб з інвалідністю I чи II групи.
Через те, що і дружина/чоловік і батьки належать до членів сім’ї першого ступеня споріднення, вони мають мати рівні права.
Але нова редакція ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» принижує права батьків військовозобов’язаних, що є особами з інвалідністю, на збереження догляду, у порівнянні з правами дружин (чоловіків) військовозобов’язаних, через наявність додаткових умов не призову на військову службу під час мобілізації для військовозобов’язаних, у яких батько чи мати є особою з інвалідністю, та відсутність таких умов для військовозобов’язаних, у яких чоловік або дружина є особою з інвалідністю.
При цьому батьки військовозобов’язаних зазвичай це люди більш похилого віку, ніж дружини (чоловіки) військовозобов’язаних, а до осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані утримувати батьків з інвалідністю I чи II групи в розглянутому вище випадку відносяться їх дружини (чоловіки), теж похилого віку і з слабким здоров'ям.
Таким чином, з набранням чинності змін до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» були порушені принципи недискримінації у законодавстві України, передбачені ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та право громадян України, що є особами з інвалідністю-батьками військовозобов’язаних на рівність перед законом, передбачене ст. 21 та 24 Конституції України.
Прошу Вас терміново розглянути та прийняти зміни до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які усунуть вищевикладені порушення законодавства України, та відновлять порушені права осіб з інвалідністю, що є батьками військовозобов'язаних, на збереження догляду, урівнявши ці права з правами осіб з інвалідністю, що є чоловіками та дружинами військовозобов'язаних.
З повагою
Крушедольський О.Г.
Інвалід І групи

ШАНОВНІ УКРАЇНЦІ!

Звертається до вас з пропозицією підтримати ініціативу про встановлення на державному рівні календарної дати «День українського села».
Датою відзначення якого визначити 28 вересня – день, коли у 2018 році в Женеві на 39-й сесії Ради ООН з прав людини була схвалена Декларація ООН про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості. Україна долучилася до міжнародної ініціативи захисту прав селян, збереження сільських громад та розвитку територій у 2017 році та стала однією з 33-х перших країн-підписантів.
Декларація визнана важливим документом не лише для людей, які живуть у сільській місцевості, а й для світової спільноти в цілому, враховуючи їх внесок у продовольчу безпеку та соціально-економічний розвиток.
Світові процеси урбанізації, що призводять до зменшення кількості сільського населення, а відтак і зменшення кількості самих сільських населених пунктів, не оминули й України – лише за останні кілька десятиліть з мапи зникло понад пів тисячі сіл. Пам’ятаємо і про наддніпрянські села, що були затоплені за часів радянської індустріалізації під час будівництва гідроелектростанцій вздовж річки Дніпро.
Нині, з метою збереження неперевершеної сільської культурної спадщини, за ініціативи громадян створено чимало етнографічних спільнот, громадських об'єднань, товариств, які здійснюють свої експедиції до найвіддаленіших і напівпорожніх сіл, а то й таких, де залишилося по кілька жителів. Фольклор, традиційні строї українського вбрання, вишивки, гобелени, унікальні зразки сільської архітектури – це ті безцінні скарби, що поповнюють експозиції етнографічних музеїв. Завдяки діяльності таких експедицій лише за останній час упорядковано і надруковано оригінальні книжкові видання, які відображають дивосвіт і багатство українського села.
Село зберігає старожитні звичаї, обряди, традиції, ремесла, давні рецепти приготування національних страв. Такий елемент як «Культура приготування українського борщу» доповнив Список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, де уже є Петриківський розпис – витвір мистецтва однойменного села на Дніпропетровщині.
Наші споконвічні «сільські бренди» ширяться світом і є впізнаваними далеко за межами України.
Українське село «подарувало» світові визначних особистостей минулого і сьогодення – філософи, митці, науковці – Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Михайло Вербицький, Андрей Шептицький, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Марія Примаченко, Олександр Довженко, Володимир Симиренко, Михайло Кравчук, Ілля Мечников, Леонід Каденюк, Микола Амосов, Іван Марчук.
Свій «день села» в Україні святкує кожне село. Дата проведення якого здебільшого пов’язана із возведенням на його території храму, бо саме він об’єднував довкола себе громаду: там велися метричні книги, в яких фіксувалися важливі для родин дати – сумні та радісні, укладалися списки жителів від діда-прадіда.
Усіма силами село береже та примножує свою історію, створюючи музеї, зокрема і під відкритим небом, скарби яких із трепетом передає наступним поколінням. У багатьох з них – експонати, що представляють відомих Україні і світові односельців.
За останнє століття українське село пережило розкуркулення і колективізацію, два голодомори, знищення духовних святинь, репресії, вирубування садів, що призвело до втрати унікальних українських сортів плодово-ягідних культур, роботу за «трудодні», «безпаспортне» життя.
На початку третього тисячоліття українці знову боронять свої цінності, національну самобутність, ідентичність, державний суверенітет та незалежність.
В Україні є міста-герої, та немає відзнаки, яка б відображала звитягу і стійкість українського села, зокрема сьогодні, коли українці боронять кожен сантиметр рідної землі. Історія уже викарбувала назви сіл території бойових дій, які стали фортецями без фортець на шляху окупанта. Зруйновані до останнього будинка, але нескорені, сповнені духом волі, стійкості вони стоять в очікуванні на повернення своїх жителів. І байдуже, скільки років піде на їх розмінування і відновлення, вони дочекаються їх. А це залежить і від кожного з нас на своєму місці і сьогодні.
Тож найкращим визнанням ролі, суспільної та світової значимості села та сільських жителів в історії України буде встановлення дати в календарі – «День українського села».
Започаткувати відзначення такого дня пропонується з 2024 року. Згодом цей день стане ще однією важливою подією для українців, що живуть у всьому світі та об’єднає діаспору, тих, хто у зв’язку з війною знайшов тимчасовий прихисток за кордоном, але серця залишили в Україні і чекають на повернення додому, до своєї «малої батьківщини».
Це визнання пам’яті усіх воїнів та воїнок, хто віддали життя за Україну в десятирічній російсько-українській війні, серед яких іноземці-добровольці.
Це збереження пам’яті про зруйновані села та їх жителів, які загинули, бо до останнього залишалися там, боронячи засіяні поля – основу буття українського селянина, що на генетичному рівні закладено ще з часів трипільської культури.
Це віра в Перемогу України, відродження та відновлення життя в кожному без винятку населеному пункті, серед яких і сільські.
Українське село заслуговує на такий день.

Прошу підтримати ініціативу про встановлення в Україні «Дня українського села», датою відзначення якого визначити 28 вересня – день прийняття Декларації ООН про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості, схваленої 28 вересня 2018 року в Женеві на 39-й сесії Ради ООН з прав людини, та започаткувати його відзначення з 2024 року.

Ми, як Громадська Організація "СПІЛКА АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВІЗНИКІВ "СИЛА ЄДНОСТІ", звертаємось до Вас, з метою вирішення невідкладного питання: водії, аграрії та представники інших сфер бізнесу постраждають через відсутність можливості працювати у транспортно-логістичній галузі (перевезення вантажів та пасажирів), тому що критерії бронювання робітників не надають можливості для представників малого та середнього бізнесу використати механізми для бронювання співробітників: через відсутність комплексного підходу для вирішення цього питання, вартість перевезень на території України підвищиться багаторазово. На нашу думку, через намір виключити з ринку представників малого та середнього бізнесу.
Постановою КМУ від 27.01.2023 р. № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час» визначає механізм бронювання для чотирьох категорій субʼєктів, але жодна з категорій не дає можливості для малого та середнього бізнесу використати можливість бронювання робітників.
Просимо Вас ініціювати внесення правок до діючого ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон) та до порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації, враховуючи інтереси малого та середнього бізнесу. Зараз законодавство враховує лише інтереси великого бізнесу. У разі відсутності змін у діючому Законодавстві представники малого та середнього бізнесу, які здійснюють перевезення вантажів не виживуть. На нашу думку, це є порушенням ст. 24 та ч. 2 ст. 64 Конституції України, а також загальних принципів справедливості та рівності усіх перед законом. Згідно зі статтею 24 та ч. 2 ст. 64 КУ, навіть в умовах воєнного стану громадяни є рівними за своїми правами та згідно п. 2 ст. 64 мають право на рівні права при здійсненні підприємницької діяльності.
Ми, Громадська Організація "СПІЛКА АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВІЗНИКІВ "СИЛА ЄДНОСТІ", вважаємо, що вказані нормативні акти є невизначеним правовим нігілізмом, що нівелює права та свободи громадян, зокрема перевізників, та як наслідок, потребують доопрацювання, зокрема:
В Україні на даний момент близько 70 000 вантажівок здійснюють як внутрішні, так і міжнародні рейси, забезпечуючи цим життєдіяльність нашої країни. Також варто відзначити, що автомобільний транспорт несе значне поповнення бюджету нашої країни (податки транспортних компаній, водіїв). Припустимо, що у зв'язку з набранням чинності Законом кількість водіїв зменшиться у 2 рази мінімум. Відповідно, це загрожує катастрофічними наслідками для життєдіяльності та економіки нашої країни, оскільки товарообіг та перевезення пасажирів значно скоротиться. Водіїв, яких втратить ринок перевезень, не так легко буде замінити: більшість водіїв чоловіки, жінки не хочуть працювати в даній галузі, як водії, дефіцит може привести до неконтрольованих результатів – пропонуємо змінити Закон та порядок бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану таким чином, щоб була можливість для малого та середнього бізнесу долучитись до бронювання співробітників підприємств. Наприклад, дати можливість бронювати робітників - водіїв вантажних автомобілів: В1, ВЕ, С1, С, С1Е, СЕ та/або водіїв автобусів, які здійснюють пасажирські перевезення: D1, D, D1E, DE у яких стаж роботи у галузі більше року та мають стаж водія вище перерахованих категорій більше трьох років. Ця пропозиція унеможливлює уникнення мобілізації ухилянтів через оформлення, як водій, та може суттєво підтримати малий та середній бізнес, якій здійснює перевезення.

Враховуючи вищезазначене та згідно ст. 75 і 91 КУ ВРУ приймає закони, постанови та інші акти більшістю, тому, на час дії правового режиму воєнного чи особливого стану, просимо внести зміни до законодавства, дати можливість бронювати робітників – водіїв вантажних автомобілів: В1, ВЕ, С1, С, С1Е, СЕ та/або водіїв автобусів, які здійснюють пасажирські перевезення: D1, D, D1E, DE).


З повагою до Вас, представники автомобільних перевізників України.

Панове депутати ІХ скликання!
Звертаємось до Вас, з метою вирішення невідкладного питання: Невизначені кінцеві терміни служби та відсутність причини для звільнення за встановленим терміном служби є порушенням ст. 24 та ч. 2 ст. 64 Конституції України, а також загальних принципів справедливості та рівності усіх перед законом. Згідно зістаттею 24 та ч. 2 ст. 64 КУ, навіть в умовах воєнного стану громадяни є рівними за своїми правами та згідно п. 2 ст. 64 мають право знати, на який термін інші їх права можуть бути обмежені. Наразі проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку №10449 від 30.01.2024 року та правки до вказаного законопроекту перебувають на розгляді комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, та в подальшому, згідно відкритих інформаційних джерел, буде подано до другого читання до Верховної Ради України. Вказаним Законом визначено підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців за умови безперервної служби під час дії воєнного стану протягом 36 місяців за умови рішення Президента, тобто Верховного Головнокомандувача. Ми, представники дружин та рідних військовослужбовців, вважаємо, що вказана норма є невизначеним правовим нігілізмом, що нівелює права та свободи військовослужбовців, та як наслідок, потребує доопрацювання, зокрема:
1. Щодо необхідності вилучення норми в частині необхідності Рішення Президента: всі підстави для звільнення не потребують додаткового Указу Президента (ст. 26 ЗУ «Про військовий обов’язок та військову службу»). Фактично, саме для отримання військовослужбовцю підстави для звільнення за терміном служби треба очікувати окремого Рішення Президента, тобто визначеного терміну служби на законодавчому рівні не буде встановлено, що порушує пункт 2ст.64 КУ про зазначення строків, на які накладаються обмеження на громадянина України. Просимо врахувати, що невизначеність термінів служби вже є причиною недостатньої кількості людського капіталу у військових формуваннях, масових неявок до Територіальних центрів комплектування та Соціальної підтримки, а також є наслідком і самовільного залишення частини військовослужбовцями. Також, внаслідок зволікання з прийняттям рішень про встановлені строки служби, більшість військовослужбовців відчувають несправедливість влади до них, а також відсутність ставлення до них як до повноправних громадян країни.
2. Щодо необхідності врахування місця несення військової служби:  такий поділ забезпечить поетапне звільнення військовослужбовців, з можливістю підтримки лінії фронту, з мінімальним залученням на таку лінію та до району виконання завдань осіб після навчальних центрів, що дасть можливість останнім інтегруватися та адаптуватися на посадах у тилових частинах. Зменшить корупційні ризики зайняття таких тилових посад, у зв’язку з регулярними ротаціями.   
3. Пропозиція щодо обрахунку терміну служби з урахуванням місця несення військової служби: право на звільнення  військовослужбовець отримує через 36 місяців безперервної служби з урахуванням днів служби згідно коефіцієнтів.  Дні несення військової служби розраховуються наступним чином:
·      В тилу 1 день за 1день; 
·      В районі виконання бойових завдань 1 день за 2 дні;
·      На лінії зіткнення 1день за 3 дні.
·      Перебування на лікуванні та реабілітації 1 день за 3 дні у випадку отримання поранення(травмування) під час захисту Батьківщини, у випадку причини, пов’язаної з проходженням військової служби 1 день за 2 дні,  в іншому випадку 1 день за 1 день. ·      Відпустки 1 день за 1день. 
Згідно ст. 75 Конституції України встановлено,що Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Ви, як народні обранці, зобов’язувалися у своїх чисельних публічних зверненнях забезпечити справедливе відношення до наших захисників. Отже, ми вимагаємо дотриматись відповідних обіцянок та зобов’язань. Наші військовослужбовці, які не вагаючись та не чекаючи повісток, першими стали на захист країни, попіклувались про кожну людину, кожного громадянина, що зараз може жити повноцінним цивільним життям. Саме завдяки їм, у народу та влади України був час та можливість підготуватись до тривалої боротьби за незалежність. Тепер,через більш ніж 2 роки, настав час Держави та суспільства попіклуватися про них та замінити їх у цій виснажливій боротьбі. Перед тим, як надати свою відповідь, врахуйте, що вони віддали нашій Країні своє здоров’я, свій час, життя. Їх сім’ї існують без права на щастя більше 24 місяців, їх діти не знають як виглядає тато, а батьки сподіваються дожити віку і побачити рідну кров. 
Враховуючи вищезазначене та  згідно ст. 75 і 91 КУ ВРУ приймає закони, постанови та інші актибільшістю, тому, на час дії правового режиму воєнного чи особливого стану,  просимо внести зміни до  ст.26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», підставу для звільнення у зв’язку із закінченням встановлених строків військової служби у 36 місяців,   з перерахунком термінів служби згідно наступних коефіцієнтів:
·      В тилу  1 день за 1 день (фактично служба 36 місяців); 
·      В районі виконання бойових завдань 1 день за 2 дні (фактично служба 18 місяців);
·      На лінії зіткнення 1день за 3 дні (фактично служба 1 рік).
·      Перебування на лікуванні та реабілітації 1 день за 3 дні у випадку отримання поранення(травмування) під час захисту Батьківщини, у випадку причини, пов’язаної з проходженням військової служби 1 день за 2 дні, в іншому випадку 1 день за 1 день. ·      Відпустки 1 день за 1день. 
Запропонована підстава для звільнення з урахуванням коефіцієнтів днів служби: 
- надасть право поступово вивільнити військовослужбовців за їх власним бажанням;
- сприятиме ротуванню військовослужбовців з тилових частин для виконання завдань в бойові підрозділи;
- сприятиме змінам у внутрішньо-військовому середовищі: цінування життя воїнів, забезпечення їх захисту та ефективності;
- зменшить деморалізацію наших військовослужбовців, які відчувають несправедливість, невизначеність і хронічну втому;
- збільшить повагу до військової служби серед цивільного населення
- сприятиме мобілізації населення, дозволить повноцінно розвивати рекрутингову систему у війську, що  надасть можливість забезпечити підрозділи високо вмотивованими військовослужбовцями;
- дає змогу,  без оголення лінії фронту, замінити виснажених, більше ніж за 24 місяці активними бойовими діями, воїнів. 
Просимо проінформувати суспільство України ( бажано через  відеозвернення), в тому числі діючих і майбутніх військовослужбовців, про Ваше рішення, панове народні депутати ВРУ.
З повагою до Вас, представниця  рідних військовослужбовців України

Як відомо, зараз відбувається обговорення Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку N 10449 від 30.01.2024 (далі - проект Закону).
Згідно п. 11 даного проекту Закону, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
Така ж норма міститься і в діючому Законі України N 3543-ХІІ від 21.10.1993 “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме абз. 9 частина 1 статті 23: “не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування (далі - статусні діти), віком до 18 років.”
В даний час в деяких коментарях депутатів та окремих висновках експертів лунає інформація, що доцільно звільнити від призову на військову службу під час мобілізації опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-піклувальників, тобто представників інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, але при цьому скасувати відстрочку усиновлювачам, в той час, як саме усиновлення є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація цих “експертів” основана на перекривленні окремих положень Сімейного кодексу України та нехтуванні суті усиновлення, як пріоритетної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація, що дитина усиновлюється на правах рідної, що діти після усиновлення перестають бути “статусними” - є формальним підходом та виносить за рамки рішення, власне, дітей.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались не для того, щоб під час дії воєнного стану окремі державні службовці аргументували свою позицію тим, що, якщо дитина усиновлюється на правах рідної, значить вона прирівнюється до біологічної дитини і це є підставою для скасування відстрочки усиновлювачам.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались для того, щоб дитина при влаштуванні в форму виховання, зазначену в главі 18 Сімейного кодексу України була забезпечена стабільними та гармонійними умовами життя, що не здатні забезпечити інші форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відносно яких державні службовці і надалі тримаються розуміння неприпустимості травмування дітей, які вже мають досвід втрати підтримуючого дорослого. Ці діти щоденно проживають горе цієї втрати і несуть його в собі. У них порушене відчуття безпеки, зруйнована надійна прив’язаність, яку усиновлювачам доводиться відновлювати кропіткою, повільною і довгою роботою.
Процес усиновлення є законодавчо регламентованим, чітким і таким, що працює виключно в інтересах дітей.
Враховуючи все вищевикладене, наполегливо закликаємо залишити п. 11 даного проекту Закону, в наступній редакції:
"не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років, незалежно від кількості дітей, влаштованих в ці форми виховання".

Шановні народні депутати Верховної Ради!

20 березня 2024 року Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам” №10399.

Станом на зараз частиною 1 статті 72 ЗУ “Про вищу освіту” встановлюються гарантії мінімального обсягу держзамовлення: мінімум 51% від випускників загальноосвітніх навчальних закладів (для бакалаврських програм), 50% від випускників бакалаврату (для магістерських) - це бюджетні місця. Законопроєкт №10399 скасовує ці положення та не пропонує жодних законодавчих гарантій щодо мінімального обсягу держзамовлення.

Як зазначає Головне наукове-експертне управління апарату Верховної Ради України в своєму висновку до Законопроєкту: “при виключенні конкретних вимог щодо відсотків підготовки фахівців, а натомість встановленні можливості формування державного замовлення відповідним центральним органом виконавчої влади, відповідне державне замовлення (яке є механізмом забезпечення «безоплатності вищої освіти»), може взагалі не формуватися”. У Висновку наголошується на офіційному тлумаченні ч. 3 ст. 53 Конституції Конституційним Судом України, згідно якого безоплатність освіти означає право її здобути в межах державного замовлення. Тобто скорочення держзамовлення без змін до Конституції - порушення норми ч. 3 ст. 53 Конституції щодо забезпечення державою доступності і безоплатності вищої освіти.

На проблемі скасування мінімальних обсягів держзамовлення також наголошувала Профспілка працівників освіти і науки України. Як зазначає Профспілка у своїй позиції щодо Законопроєкту, “виключення конкретних гарантій у % вимірі щодо підготовки фахівців та надання можливості формування державного замовлення центральним органам виконавчої влади, у зв’язку з постійною недостатністю у державі коштів, загрожує отриманню безоплатно вищої освіти та суттєвому зменшенню держзамовлення, ситуаційного, суб’єктивного встановлення його обсягів”.

Згідно з прогнозами МОН, 35-40% отримувачів освіти (не гарантіями, а лише прогнозами), будуть отримувати гранти, які повністю або частково покриватимуть вартість навчання. При цьому отримувачі грантів не зможуть претендувати на отримання академічної чи навіть соціальної стипендії, що значно погіршить соціально-економічне становище і без того вразливої групи студентів.

Студенти, які все-таки будуть здобувати освіту на бюджетній формі навчання, значно скороченій в обсягах, після випуску будуть примушені три роки відпрацювати “за розподілом”, позбавлені права самостійно обирати працедавця і умови роботи. Скасування практик примусового працевлаштування, прийнятих в СРСР, було одним із досягнень незалежної України. Тепер під гаслами “гроші ходять за студентом” і “свободи вибору” це досягнення скасовується, і ми повертаємось до того, від чого пішли.

Гарантовані підстави для отримання соціальної стипендії так само скасовуються: надавати її тепер будуть, “якщо така підтримка необхідна у зв’язку з фінансово-майновим станом сім’ї”. Критерії “необхідності” Кабмін зможе визначати довільно. На думку авторів висновку ГНЕУ щодо Законопроєкту, це може призвести до звуження обсягу прав і свобод людини (всупереч ч. 3 ст. 22 Конституції України).

Як вказано у спільній Позиції низки правозахисних організацій, зокрема “Крим SOS”, “Донбас SOS”, “Схід СОС” та ін., Законопроєкт №10399 скасовує існуючу державну підтримку для абітурієнтів з числа ВПО та з тимчасово окупованих територій у вигляді безоплатного навчання на підготовчих курсах із стипендіальним забезпеченням у закладах вищої освіти, що поглибить вразливе становище абітурієнтів з тимчасово окупованих територій та фактично штовхатиме їх до лап російських окупантів. Неможливість безоплатного навчання на підготовчих курсах із стипендіальним забезпеченням перешкоджатиме реалізації права на освіту та в перспективі демотивує українську молодь, яка проживає на ТОТ або належить до числа ВПО, навчатись та працювати в Україні.

Отже, якщо законопроєкт буде прийнятий, уряд самовільно вирішуватиме, хто зможе навчатися безкоштовно і отримувати стипендію. Гарантії, які існують зараз, більше не будуть діяти.

У країнах Європейського Союзу українська молодь матиме можливість отримати безкоштовну освіту, яка не позбавить випускників права обирати, де їм працювати. Тому така «реформа» підсилить відтік населення з України, зменшить відсоток працездатних і кваліфікованих молодих людей, посилить демографічну кризу. В умовах повномасштабної війни це є ще одна загроза для майбутнього держави.

Прошу Вас, народних депутатів України, не допустити прийняття положень законопроекту 10399, які скасовують мінімальні обсяги держзамовлення на здобуття вищої освіти, вводять обмеження у наданні стипендій та примусове працевлаштування для студентів-бюджетників.

Я, Спиця Заряна Валеріївна, вивчивши нормативно-правові акти, якими керуються Збройні сили України виявила прогалину, яка не відповідає реаліям сьогодення та має бути виправлена.

Згідно чинного законодавства маємо норми в ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" що:
"Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, .... виконання інших обов'язків військової служби."

Відповідальність за особовий склад вказується у Статутах, наказі Міністра Оборони України #300 та низці інших НПА.
АЛЕ прогалина в поточному законодавстві полягає в тому, що відсутні будь-які показники
Key Performance Indicator (KPI), тобто ключовий показник ефективності діяльності командирів військових частин на своїй посаді.

Цитата командувача Об’єднаних сил Содоль:
"У ЗСУ брак особового складу на фронті, ворог перевищує нас у 7-10 разів".

Оскільки людський ресурс дуже цінний в реаліях сьогодення, відповідно до діючого законодавства у військовій сфері, вимагаю внести зміни до Кримінального кодексу України та встановити кримінальну відповідальність для командирів військових частин, бригад за втрату ввіреного командиру особового складу більше ніж 20%-30% з кожного ввіреного цьому командиру підрозділу.
Наприклад, командир військової частини підлягає кримінальній відповідальності з подальшим звільненням з посади, якщо втрати хоча б однієї роти з ввіреної до його підпорядкування матимуть більше ніж 20-30%% втрат особового складу. Під втратами мається на увазі будь-яке зменшення численності реальної бойової сили підрозділу - смерть, зникнення безвісти військовослужбовців.

Ці зміни в закондавстві сприятимуть підвищенню ефективності роботи командирів з особовим складом на своїх посадах, допоможуть вчасно звільняти неефективне командування та збільшать захист життя військовослужбовців від помилок командування та сприятимуть збільшенню довіри населення до мобілізаційних заходів.

Двічі на рік Україна переходить із зимового на літній, а потім із літнього - на зимовий час, що вже достатньо давно сприймається громадянами вкрай болісно і негативно впливає на стан їхнього здоров'я.
Час, чинний в Україні взимку, є природним та стандартним для території нашої держави, і відповідає її географічному положенню.
Більше того, так званий "літній" час - змушує Україну по півроку жити за одним часом із країною-агресоркою. Тож вбачається за доцільне 27 жовтня 2024 року о 4 годині - востаннє перевести стрілки годинника нa годину назад і надалі припинити цю практику взагалі.
Виходячи з викладеного просимо ухвалити відповідний Закон України щодо остаточного врегулювання обчислення часу в Україні. Що і засвідчуємо своїми підписами.

Прийняття та введення в дію законопроєкту № 11072 від 11.03.2024 про підвищення допомоги при народженні дитини з травня 2024 року.

В умовах воєнного стану, матеріальних труднощів та росту цін, психологічного напруження та стресу
період вагітності жінки, народження дитини, догляд за дитиною потребують додаткового платного медичного нагляду, обстежень та консультацій щодо здоров'я матері та дитини, чималих коштів для створення нормальних умов для зростання та розвитку малюків, в тому числі щоденне придбання необхідних речей, засобів гігієни, дитячого харчування та т. п.
Пропоную не зволікати та не відкладати до наступного року прийняття Закону про підвищення допомоги при народженні дитини та розпочати державну програму щодо актуалізації опіки та підтримки материнства та дитинства, тобто майбутнього нашої країни,
вже зараз, шляхом прийняття вищевказаного Закону з травня поточного року.

У зв’язку з складною ситуацією в енергетичному комплексі нашої країни, що склалась після обстрілів критично важливих об’єктів генерування електричної енергії та загальнодержавним вектором децентралізації об’єктів генерації просимо розглянути пропозиції спрямовані на збільшення кількості приватних домогосподарств здатних самостійно генерувати електричну енергію її накопичення та зберігання.
1. Повністю скасувати оподаткування при ввезенні в країну нового чи використаного обладнання альтернативної енергетики (сонячні панелі, генератори будь-яких типів, двонаправлені лічильники, інвертори) та обладнання для накопичення і зберігання електричної енергії (акумулятори та елементи для їх виготовлення, контролери).
2. Створити умови пільгового (безвідсоткового) кредитування населення для створення об’єктів генерації електричної енергії в межах своїх домогосподарств.
3. Зобов’язати енергетичні компанії позачергово, безперешкодно і за пільговою ціною (за можливості безкоштовно) підключати обладнання альтернативної генерації приватних домогосподарств для передачі надлишків виробленої енергії в загальну мережу на взаємовигідних умовах.
4. Аргументовано і справедливо переглянути існуючі обмеження на встановлення та підключення об’єктів генерації приватними домогосподарствами зі сторони енергетичних компаній та діючого законодавства.
Метою запропонованих ініціатив є гостра необхідність максимально здешевити вартість енергогенеруючого обладнання та створити сприятливі умови для населення встановлювати власні об’єкти генерації енергії її накопичення і зберігання.
Збільшення кількості автономних незалежних енергогенеруючих господарств дозволить зменшити навантаження на загальні мережі, раціонально використовувати згенеровану електричну енергію та сприятиме децентралізації її виробництва.

Внести зміни до нового закону про мобілізацію, і залишити відстрочку для військовозобовʼязаних які мають дружину з інвалідністю 3 групи та неповнолітніх дітей (дитину)!!!!

Громадськість закликає розглянути та підтримати питання про
несправедливе перейменування назви міста Павлоград на Матвіїв,
відображаючи її небайдужість.
Український інститут національної пам'яті не надаючи ніяких історичних документів вважає, що топонім міста
підпадає під законодавство про деколонізацію через його пов'язаність з ім'ям
сина російської імператриці Катерини II Павла І. Національна Академія Наук України у відповідь на запит місцевої влади чи є, якісь історичні документи які пов'язують назву міста з Павлом I, відповіла що такі документи відсутні, однак Український інститут національної пам'яті продовжує наполягати на зміні назви міста. Онлайн-опитування містян показало що люди бажають зберегти назву Павлоград, тим паче що у 2022 році
місцева влада перенесла святкування Дня міста на другу суботу липня,
близьку до 12 липня, коли за юліанським календарем відзначають День
апостолів Петра і Павла.
Наголошуємо!!! Топонім Павлоград – не є наслідком російської
ідеології.
Виходячи з вищевикладеного, просимо взагалі не перейменовувати місто Павлград Дніпропетровської області і залишити цю назву назавжди!!!

Під час завоювання Кавказу російською імперією, влада росії планувала та реалізовувала політику винищення черкеського народу (адигів). Ця політика включала в себе різні методи, такі як масові вбивства, етнічну чистку, примусову депортацію, голодування, нібито «військові операції», під час яких військові вбивали мирних мешканців сіл і міст.

Згідно з різними оцінками, в результаті цієї політики загинуло від 400 тисяч до 1,5 мільйона черкесів. Більшість із них загинула внаслідок масових вбивств і експедицій, які влаштовували російські війська. Велика частина народу була примушена емігрувати, що спричинило трагічні наслідки для більшості населення, включаючи голод, хвороби та бідність. А найстрашніше - те, що "звільнені" від людей землі почали заселяти нашими пращурами - запорізькими козаками, після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році, але не тільки з метою колонізації, а ще щоб частково перекласти відповідальність та спрямувати ненависть черкесів на нас.

Це ті самі злочини проти людяності, які росія чинила з нами. Нас почули, але черкесів на жаль не чують досі: лише Сакартвело (Грузія) в 2011 році офіційно визнала цей геноцид геноцидом. І це попри те, що, на відміну від багатьох інших геноцидів, професійні історики консенсусно переконані в тому, що це російське насильство – стопроцентний геноцид, як пише Віталій Огієнко, історик, головний спеціаліст відділу дослідження тоталітарних режимів Українського інституту національної пам'яті.
Більше того, геноцид черкесів – це найбільш успішний російський геноцид. Всі цілі щодо пригноблення та винищення черкесів, які ставили перед собою цілі покоління російських еліт, вони досягли. Так якщо на початку ХІХ столітті черкесів було щонайменше 2 мільйони, то після геноциду їх залишилося на історичних землях лише 3-5 % від цієї кількості. Всі інші були вбиті, депортовані або втекли.

Україна сьогодні - це символ боротьби за справедливість у світі, тож ми маємо допомогти черкесам бути почутими й точно зазначити свою позицію щодо цього жахливого злочину проти людства у світі.

(Використано тексти авторства Богдана Кириченка, Віталія Огієнка)

У сучасну епоху народжується новий невиданий стиль війни, що здобувається завдяки дронам, штучному інтелекту, квантовим комп'ютерам.

У сучасній війні та війнах майбутнього – геніальні уми та обчислювальні технології, завдаватимуть противнику більше стратегічної шкоди через дрони ніж військові сили старого типу

Для здобуття Україною першості у гонці озброєнь для війн майбутнього ми від імені представників військових програмістів просимо вас зняти будь-які державні обмеження на цю сферу діяльності.

Ми просимо позбавити нас від законодавчих тягарів, які не дають нічого, крім переваги противнику в цій війні. Серед них:

-Податки. Немає такої сфери в державі, яка на даний момент важливіша за військову перевагу. Немає сенсу брати гроші у найпріоритетнішої сфери, щоб з неї фінансувати менш пріоритетні через податки, бюджет і наражати на корупцію. Тому ми просимо зняти всі податки з сфер бізнесу провідних постачання військовим або працюючим в області Дронів, ШІ, передачі інформації – для створення якнайшвидшого розвитку даної сфери

Сьогодні Програміст, що створює нейро-мережі, може задати противнику більше втрат, ніж штурмовик. Тому ми просимо вас дати 100% бронь на всіх програмістів, які працюють у сфері Дронов, ШІ, родотизації, передачі інформації. Або обслуговує будь-які інтереси військових, а також силових структур (ГУР, СБУ, СЗР)

Оскільки сьогодні Дрони використовуються виключно для оборони України, просимо зняти будь-які податки та перевірки з виробництв Дронов, та їх комплектуючих включаючи вибухові компоненти, мікросхеми тощо

Просимо зняти будь-які митні обмеження на постачання комплектуючих для Дронов

Оскільки геніальні уми програмістів можуть забезпечити перемогу в Україні, просимо надати можливість заброньованим від мобілізації згідно з пунктами вище програмістам, виїзд за кордон з метою зниження емоційного стресу та підвищення ефективності їхнього мозку. Оскільки у цей період ефективність їхнього мозку відповідає за швидкість технологічного розвитку армії України.

Шановний пане Голово Верховної Ради України !
Вже не перший рік в нашому суспільстві триває обговорення проблеми безконтрольної оплати праці в органах місцевого самоврядування, але ніхто не насмілюється визнати, що захмарні заробітні плати голів громад та посадових осіб місцевих органів влади прямо та опосередковано ставлять під загрозу національну безпеку і оборону країни, впливають на рішення партнерів нашої країни щодо надання фінансової і військової допомоги, підривають авторитет і довіру до органів державної влади, відбивають у бізнесу бажання добросовісно сплачувати податки, чим віддаляють нашу країну від перемоги над агресором.
Нам, сільгоспвиробникам та мешканцям сільських і селищних громад, соромно перед народом України, Збройними Силами України та перед кожним окремо взятим військовослужбовцем, що боронить нашу країну від загарбників, за те, що лише 30 % наших податків спрямовуються до державного бюджету України і використовуються на оборону країни. І це в той час, коли весь світ вишукує можливість зібрати кошти для допомоги Україні, коли керівництво нашої держави намагається знайти додаткові джерела надходження до бюджету країни, коли майже кожен українець донатить на потреби ЗСУ і коли тисячі маленьких українців жертвують своїм дитинством задля спільної Перемоги над ворогом.
Можливо нашим законодавчим та виконавчим органам невідомо, але 70 % податків від сільськогосподарського виробництва осідають в місцевих бюджетах. Це стосується, в першу чергу, податку на доходи фізичних осіб у вигляді заробітної плати і плати за користування земельними ділянками, акцизу, мінімального податкового зобов’язання, земельного податку та податку на нерухоме майно. А це колосальні суми і не всі громади у добровільному порядку діляться ними з державним бюджетом та скеровують на потреби оборони країни.
Будь-які заборони на здійснення невиправданих витрат та контроль за закупівлями з боку держави не діють. Керівники переважної більшості сільських та селищних громад на територіях, де не відбувались воєнні дії, продовжують жити тихим довоєнним життям, пристосовуються до заборон і вигадують нові схеми використання зекономлених коштів, в тому числі і на свою користь. Вони просто «жирують», адже надходження збільшились, а заборони дають їм можливість безвідповідально нічого не робити. Для когось війна, а для когось «золоті часи».
Для прикладу наведемо лише одну громаду під назвою Ширяївська об’єднана територіальна громада Одеської області.
Вказана громада утворена у 2016 році, до її складу увійшло 18 населених пунктів з центром в селищі Ширяєве, територія громади охоплювала 410,5 км2, населення станом на 2016 рік налічувало 17 409 осіб. Перші вибори відбулись 18.12.2016 року, головою громади обрано Полюганіча В.В., який вже другу каденцію поспіль «успішно» керує громадою на свою користь. В 2020 році через бездіяльність селищного голови громада втратила 6 населених пунктів, кількість населення скоротилась до 9 861 особи, територія зменшилась до 324,9 км2. Серед промислових об’єктів залишився хлібозавод, бюджетоутворюючими є лише сільськогосподарські підприємства. За останні декілька років банк земель комунальної власності скоротився на 20 % через корупційні схеми.За період повномасштабного вторгнення керівництво громади лише 20.12.2023 року спромоглося перерахувати на потреби ЗСУ 1 млн. грн. на вимогу Одеської ОВА. Поряд з цим, в 2021 році дохідна частина бюджету громади у вигляді податкових надходжень склала майже 45 млн. грн., в 2022 році 46,3 млн. грн., в 2023 році понад 51 млн. грн. Отже, доходи громад по Україні в цілому і конкретно взятій Ширяївській ОТГ зростають, але керівництво цієї громади зовсім не докладає зусиль для розвитку громади і здобуття перемоги, зате значну увагу приділяє собі і своєму оточенню.
Так, щороку понад 40 % доходів громади спрямовується на утримання апарату управління громадою. Вдумайтесь,
заробітна плата голови громади Полюганіча В.В. з урахуванням рішення про 500 % премії та інших надбавок в останні роки становить понад 1,2 млн.грн., його заступників Гришканич Ю.А. та Шабатури В.В., секретаря ради Худіна О.М. понад 700 тис. грн. кожного. Навіть водій голови громади отримує 300 тис. грн. на рік.
Вражаюче: 1,2 млн. грн. голові чи не найменшої громади з найгіршими показниками в галузі освіти, медицини, культури, соціального захисту та комунального господарства, і лише 1 млн. грн. на потреби оборони країни.
Ось чому нам, платникам податків, соромно. А ще нам прикро, бо про надвисокі заробітні плати Ширяївського селищного голови і його оточення давно відомо керівництву району і області ( https://pulsodes.od.ua/liderom-v-odeskij-oblasti-po-zarplati-ie-holova-najbidnishoi-oth/ ).
Ми впевнені, що такий стан справ в переважній більшості громад і, можливо, саме це хотів донести до суспільства Керецьківський підривник.
Взагалі у нас складається враження, що війна не торкнулася органів місцевого самоврядування. Це ми страждаємо від зростання цін на енергоносії, на добрива, на паливо, насіння, засоби захисту рослин, запасні частини та від падіння цін на вироблену нами продукцію. Місцеві податки ніхто не знижував, свої заробітні плати чиновники місцевого рівня не зменшували.
За нашими простими підрахунками на прикладі Ширяївської громади 50 % доходів місцевого бюджету у вигляді податкових надходжень є достатньою сумою для достойного існування громади і забезпечення всіх її соціальних витрат. Інші 50 % були б непоганим внеском до бюджету оборони країни, наприклад у вигляді внутрішньої позики.
Уявіть собі, на прикладі згаданої громади це 25 млн. грн. в рік, а по Україні це близько 30 млрд. грн. на рік, яких так не вистачає на фронті.
Анонсоване Урядом на вимогу МВФ підвищення ставки податку на доходи фізичних осіб жодним чином не вплине на наповнення державного бюджету України, а лише примножить статки місцевих громад.
З урахуванням вищевикладеного, пане Голово, пропонуємо організувати прийняття Закону, яким на період воєнного стану:
суттєво обмежити заробітні плати працівників ОМС;
внести зміни до галузевих кодексів і законів, на підставі яких 50 % доходів місцевих бюджетів у вигляді податкових надходжень спрямовувались би хоча б у вигляді позики до державного бюджету для забезпечення обороноздатності країни;
задля уникнення дискусій та негативних наслідків часткового вилучення коштів місцевого бюджету, розробити механізм безвідсоткового їх запозичення шляхом надання місцевим громадам облігацій внутрішньої державної позики на суму вилучених коштів на період дії воєнного стану.
На наше глибоке переконання переважна більшість сільгоспвиробників України з позитивом сприйме такі зміни і негайно сплатить авансом належні платежі до кінця року, що наповнить державний бюджет і знизить градус обурення тим, що ми, сільгоспвиробники, на сьогоднішній день фактично спонсоруємо паразитів у вигляді органів місцевого самоврядування

Вимагаємо негайно скликати термінове засідання Верховної Ради України, на якому розглянути відставку віце-прем’єр-міністра, міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександра Кубракова та Голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України Мустафи-Масі Найєма через бездіяльність при зведенні захисних споруд на об’єктах критичної інфраструктури.

22 березня 2024 року – внаслідок масованої атаки росіян знищено Зміївську ТЕС на Харківщині.
11 квітня 2024 року – повністю знищена Трипільська ТЕС на Київщині, яка була найбільшим енергогенеруючим об’єктом столичного регіону.

Станом на середину квітня ПАТ «Центренерго» заявляє про втрату 100% генерації, а реальні наслідки руйнувань об’єктів енергетики українські громадяни та підприємства вже відчувають у вигляд віялових та аварійних відключень.

При цьому на початку 2023 року Уряд отримав $2.3 мільярди від міжнародних партнерів на відновлення та захист об’єктів енергетики. З цих коштів Кабмін виділив додаткові 9.7 мільярдів гривень на будівництво захисних споруд від атак дронів та ракет .

За планом урядовців, вже наприкінці 2023 року 103 об’єкти критичної інфраструктури (73 – енергетичної, 30 – газової) в 14 областях України мали отримати принаймні перший рівень захисту – зокрема, габіони навколо енергооб’єктів, які мали забезпечити принаймні пасивний захист від осколків.


До березня 2024 р. основну мережу головних підстанцій «Укренерго» мало бути забезпечено другим рівнем захисту – тобто бетонними спорудами, які мали б захистити автотрансформатори не лише від осколків, але і від ударів дронів.


І, врешті, мав бути підготовлений третій рівень захисту для 22 підстанцій в 14 областях України, який мав би витримати у т.ч. ракетні удари. Власне, про це особисто заявляв Голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафа Найєм ще 7 жовтня 2023 року в інтерв’ю українським ЗМІ.

Натомість, бачимо руйнування ключових об’єктів енергогенерації в Україні. Тоді як ПАТ «Центренерго» офіційно повідомило, що не отримувало державного фінансування на будівництво фізичного захисту від атак рашистів.

Все вказує щонайменше на неналежне виконання обов’язків міністром інфраструктури Олександром Кубраковим та головою Держагенства відновлення інфраструктури Мустафою Найємом, які не виконали власних обіцянок про зведення надійного захисту над стратегічно важливими об’єктами енергетики України.

Але тільки детальний аудит витрати 9.7 мільярдів гривень допомоги західних партнерів може показати, чи не було корупційних зловживань, подібних до тих, що українці бачили під час «Великого будівництва».

Тому вимагаємо зібрати термінове засідання Верховної Ради України, на якому парламент заслухає Кубракова та Найєма і розгляне питання щодо відставки цих осіб.

До Вашої уваги ініціатива про забезпечення з боку держави розвитку мотоспорту.
В майбутньому люди потребуватимуть відпочинку і реабілітації у чому на допомогу може стати мотоспорт. Відсутність автомототреків, кільцевих асфальтованих трас хоча б в обласних центрах спричиняє скарги на мотоциклістів та може опосередковано впливати на кількість дтп за участі мотоциклістів, які не можуть використати мототехніку в спеціально облаштованих треках і вимушено завдають незручностей шумом на вулицях загального користування.
Забезпечення будівництва мототреку (наприклад в м. Дніпро та в інших містах) могло б залучити Україну до мотоперегонів у т.ч світових, що стало б важливим об'єктом туризму, позитивно вплинуло б на імідж України, сприя ло б вихованню дітей у дусі спорту і перегонів, допомогло б в реабілітації ветеранів.
Така діяльність держави розвивати та забезпечити (виділ землі, фінансування) подібних об'єктів, додало б культовий вид спорту країні яка розвивається, що зняло б напругу та позитивно вплинуло б на суспільство.

Прошу розглянути можливість компенсаційних виплат людям чиє житло знаходиться на окупованій території. Неможливо подати заяву через застосунок Дія відповідь одна ваше житло знаходиться на окупованій території. Хіба звичайні люди в цьому винні які залишилися у прямому сенсі цього слова голі і босі та без свого будинку чи квартири?

Шановні Народні Депутати!
Прошу Вас заборонити продаж і використання отрути що спричиняє смерть кішок і птахів як безпосередньо так і при поїданні отруєних гризунів, інсектицидів, небезпечних для бджіл.
Прошу не відхиляти петицію по причині невідповідності якимось там вимогам щоб я не скаржилась в міжнародні організаціі на відсутність демократії навіть стосовно дріб"язкових для вас питань. Якщо я написала не так то напишіть як змінити щоб було ТАК.
Дякую за увагу.
Гринь Надія Григорівна,
nadiagreen1960@gmail.com
20 березня 2024 року.