Як відомо, зараз відбувається обговорення Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку N 10449 від 30.01.2024 (далі - проект Закону).
Згідно п. 11 даного проекту Закону, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
Така ж норма міститься і в діючому Законі України N 3543-ХІІ від 21.10.1993 “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме абз. 9 частина 1 статті 23: “не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування (далі - статусні діти), віком до 18 років.”
В даний час в деяких коментарях депутатів та окремих висновках експертів лунає інформація, що доцільно звільнити від призову на військову службу під час мобілізації опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-піклувальників, тобто представників інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, але при цьому скасувати відстрочку усиновлювачам, в той час, як саме усиновлення є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація цих “експертів” основана на перекривленні окремих положень Сімейного кодексу України та нехтуванні суті усиновлення, як пріоритетної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація, що дитина усиновлюється на правах рідної, що діти після усиновлення перестають бути “статусними” - є формальним підходом та виносить за рамки рішення, власне, дітей.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались не для того, щоб під час дії воєнного стану окремі державні службовці аргументували свою позицію тим, що, якщо дитина усиновлюється на правах рідної, значить вона прирівнюється до біологічної дитини і це є підставою для скасування відстрочки усиновлювачам.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались для того, щоб дитина при влаштуванні в форму виховання, зазначену в главі 18 Сімейного кодексу України була забезпечена стабільними та гармонійними умовами життя, що не здатні забезпечити інші форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відносно яких державні службовці і надалі тримаються розуміння неприпустимості травмування дітей, які вже мають досвід втрати підтримуючого дорослого. Ці діти щоденно проживають горе цієї втрати і несуть його в собі. У них порушене відчуття безпеки, зруйнована надійна прив’язаність, яку усиновлювачам доводиться відновлювати кропіткою, повільною і довгою роботою.
Процес усиновлення є законодавчо регламентованим, чітким і таким, що працює виключно в інтересах дітей.
Враховуючи все вищевикладене, наполегливо закликаємо залишити п. 11 даного проекту Закону, в наступній редакції:
"не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років, незалежно від кількості дітей, влаштованих в ці форми виховання".

Шановні народні депутати!

рф за час повномасштабного вторгнення в Україну - вбила тисячі цивільних громадян України. А постраждалими від воєнних злочинів рф є мільйони українців, які були поранені, вимушені покинути своє житло через окупацію, небезпеку життю та здоров'ю, тощо.

Однак, за данними УВКПЛ ООН станом на 20 лютого 2024 року, через військові злочини рф - загинули 10378 цивільних громадян України.

У той же час, УВКПЛ ООН зазначає, що данні щодо кількості жертв військових злочинів рф можуть бути неповними.

Об'єктивна реальність нажаль вказує на те, що у результаті воєнних злочинів рф - в Україні були вбиті в десятки разів більше цивільних громадян України, ніж за офіційною статистикою УВКПЛ ООН.

Так, наприклад у результаті воєнних злочинів рф лише в місті Маріуполь, нажаль загинуло набагато більше цивільних громадян, ніж у представленій статистиці.

На мою думку, такі суттєво занижені данні щодо жертв серед цивільних громадян України - створюють хибне уявлення в міжнародних інституцій та інших держав партнерів про масштаб воєнних злочинів рф.

Як наслідок, це має негативний вплив на рівень підтримки України з боку інших держав.
Переконаний, що правда про справжній масштаб воєнних злочинів рф та реальні данні щодо кількості жертв серед цивільних громадян України - спонукають інші держави до більш активної міжнародної підтримки України в боротьбі з агресією рф.

Також, встановлення реальної кількості жертв воєнних злочинів рф - це перш за все вшанування пам'яті загиблих громадян України. Всі їх імена повинні назавжди бути вписані в історичну пам'ять української нації.

З урахуванням вище зазначеного, пропоную:
1) Створити Тимчасову слідчу комісію Верховної ради
з питання встановлення кількості цивільних жертв серед громадян України у результаті воєнних злочинів рф.
Передбачити повноваження комісії для встановлення максимальної та об'єктивної інформації та документування кількості жертв воєнних злочинів рф серед цивільних громадян України.
Встановити відповідні критерії для визнання підстав встановлення жертв воєнних злочинів рф.
Передбачити передачу інформації про кількість жертв воєнних злочинів рф до Міжнародних інституцій, зокрема УВКПЛ ООН.

2) Розробити законопроєкти "Про державні реєстри жертв та постраждалих від геноциду з боку рф", "Реєстр зниклих безвісті в результаті воєнних злочинів рф".

3) Розробити законопроєкт "Про статус жертв та постраждалих від геноциду з боку рф"
Законопроєктом передбачити:
а) Призначення відповідного статусу жертв геноциду з боку рф - для загиблих цивільних громадян України у результаті воєенних злочинів рф.
б) Призначення статусу постраждалих від геноциду з боку рф - для цивільних громадян України, які отримали поранення, були вимушені покинути свій окупований населений пункт та інші населені пункти через загрозу життю та здоров'ю у результаті воєнних злочинів з боку рф.
в) встановити пільги для родин жертв геноциду з боку рф та постраждалих від геноциду з боку рф - за рахунок конфіскованих активів рф.

Вимагаю від Верховної Ради невідкладно розглянути законопроєкт №8061що дозволить поверненим з полону військовим звільнятися зі служби за власним бажанням.

Комітет Верховної Ради всупереч волі громадян міста Южноукраїнська прийняв рішення про перейменування міста на «гард». Більше 80% містян проголосували за назву «Південноукраїнськ».
Згідно з Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» «Перейменування географічних об’єктів здійснюється з урахуванням думки населення, яке проживає на території, де розташовані ці об’єкти, шляхом проведення консультацій з громадськістю щодо запропонованих змін».
Комісія з найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів та бульварів на території Южноукраїнської міської територіальної громади провела опитування містян щодо назви нашого міста. За результатами опитування назву «Південноукраїнськ» підтримали 3050 громадян, «Гард» - 666 громадян, «Бугогард» - 56 громадян.
Наше місто побудовано в південному регіоні України, посеред Південноукраїнського степу, на березі Південного Бугу, поряд з унікальним Південноукраїнським енергокомплексом – життєво важливим для України стратегічними об’єктом. Місто енергетиків з’явилося на мапі України тільки завдяки будівництву АЕС. Не було б АЕС - не було б міста! А зараз, коли ворог нищить енергетичну систему України, і, особливо минулої зими, коли Південноукраїнська АЕС протягом всієї зими працювала на максимумі своєї потужності, – живила Україну світлом, якого так не вистачало в країні, персонал АЕС доклав усіх зусиль, щоб станція відпрацювала цей важкий період без збоїв та ремонтів.
Наше місто набуло статусу міста у 1987 році. Перед тим, як надати назву місту, було проведене опитування мешканців міста. І першою історичною назвою стала назва – Южноукраїнськ.
Долю міста визначає його назва і тому варто зрозуміти, особливо в такій важливій справі як перейменування, чому присвячені варіанти назви міста, що вони символізують.
Кострубатий мовний покруч ЮЖНОУКРАЇНСЬК є символом російської зверхності і залежності України від російського так званого «братского народа» за часів існування радянського союзу і цю назву слід було б привести до стандартів державної мови одразу після здобуття Україною незалежності.
Приведена до стандартів державної мови назва Південноукраїнськ складена з ДВОХ УКРАЇНСЬКИХ СЛІВ - «Південь» і «Україна» та присвячена всьому ПІВДНЮ УКРАЇНИ з його унікальною природою, чудовими людьми - українцями різних національностей і непростою багато тисячолітньою історією з давніх часів і до наших днів.
Слово «гард» – це слово іншомовного походження. Використовувалось в якості рибальських термінів: рибний завод, загорожа для ловлі риби. Згідно з п.6г статті 3 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», іншомовні слова, словосполучення і терміни мають використовуватися українською мовою у разі, якщо в українській мові існують рівнозначні відповідники. Тобто в даному випадку «гард» - це рибальський термін, який має бути приведений до стандартів української мови, а саме, - рибний завод. Гард – це не власна, а загальна назва.
.
За період з 1734 по 1775 рік козаки складали присягу на вірність імператорам кожного разу, як сходив на престол новий імператор. Це відбувалося більше шести разів. Наразі про це свідчить «Наказ № 5 1762 р., січня 19 – Наказ Коша полковникам Самарської, Кодацької, Кальміуської, Бугоґардівської і Перевізької паланок про приведення до присяги на вірність імператору Петру ІІІ духовенства, незаміжніх і одружених козаків та їх дітей, яким виповнилося дванадцять років, з вписанням всіх хто присягнув у відповідний реєстр та відправкою його в Кіш». «У 1762 р., у липні, з нагоди сходження імператриці Катерини II на престол всі козаки складали вірнопідданчу присягу. У Бугогардівській паланці присягу складали 427 чоловік запорозьких козаків». Це говорить про те, що Військо Запорожське Низове служило інтересам російської імперії і є складовою РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ, і елементом сучасної російської пропаганди.
«Згідно з топографічним описом 1774 р., на території Вольностей Запорозьких існувало 34 гарди, й 11 з них знаходилися на Бузі». Три з них знаходився у районі села Богданівка (Гардове до 1801р.). Богданівка знаходиться на протилежному від м. Южноукраїнськ березі.
Ні в часі, ні в просторі місто Южноукраїнськ і гард не співпадають.
Спроба назвати сучасне українське місто енергетиків ПІВДЕННОУКРАЇНСЬК іншомовним словом ГАРДЪ на честь козаків Бугогардівської паланки «войска ея императорского величества запорожского низового» може стати історичним прецедентом і призвести до фактичного визнання на державному рівні так званих «народних республік», а по суті окупованих територій України, у складі так званої «російської федерації»
Назва «Гард» має «унікальну» популярність на росії! Цим словом названо як мінімум 108 охоронних і торгових російських підприємств. Таку ж назву - «Гард» має магазин з продажу військового одягу у москві. А найгірше, що в мінську є «ООО «Гард-сервіс» - приватна військова компанія Лукашенка, яка співпрацювала з ЧВК «ВАГНЕР» Слово «гард» використовується на росії в назвах брендів та магазинів меблів, одягу, спортивної спідньої білизни, ліків, фарб, добрив.
Тож варіант назви міста - «Гард» підпадає під дію п. 2 статті 4 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», згідно з яким «Присвоєння географічним об’єктам, юридичним особам та об’єктам права власності назв, що глорифікують, увічнюють, пропагують або містять символіку російської імперської політики, а також держави-терориста (держави-агресора) або її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, населені пункти, дати, події, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.»
Зараз наша країна платить дуже велику ціну за помилки минулого. І ця сторінка історії козацтва і козаків Бугогардівської паланки точно не заслуговує того, щоб на їхню честь назвали місто енергетиків.
У зв’язку з викладеним вище, надання місту назви «Гард» на честь козаків Бугогардівської паланки «войска єя імператорского вєлічества Запорожского нізового», що присягали російським імператорам і приймали участь в російських загарбницьких війнах, вважаємо ВИЯВОМ НЕПОВАГИ до тих хто будував місто, живе в ньому і працює, хто воює зараз з російським агресором, вважаємо ЗНУЩАННЯМ НАД ПАМ’ЯТТЮ тих, хто загинув боронячи нашу Незалежність!
І ще! Дуже недоречно зараз, під час війни з росією, прибрати з мапи України назву міста одним з коренів якої є «Україна». На радість пропаганді країни-агресора. Це просто злочин!
Шановні Народні депутати України! Просимо Вас НЕ ПІДТРИМУВАТИ рішення профільного Комітету Верховної Ради щодо перейменування міста Южноукраїнськ на «гард», що прийняте в супереч Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», бо проігноровано думку більшої частини населення.

Закон про мобілізацію №10449 від 30.01.2024 є НЕПРИЙНЯТНИМ.
Несправедливим, неефективним, неконституційним.

Щодо можливості звільнення після 36 місяців служби – вказане положення не відповідає дійсності
Так, проект Закону встановлює строк служби під час дії воєнного стану, який дає військовослужбовцю право на звільнення – 36 місяців. При цьому інші зміни до цієї ж статті дають можливість Ставці Верховного Головнокомандувача встановити інший, додатковий строк демобілізації військовослужбовців, які вже пройшли встановлений законом строк служби.
Проект Закону не містить граничного строку для ухвалення Ставкою Верховного Головнокомандувача рішення про демобілізацію військовослужбовців, які під час дії воєнного стану безперервно прослужили 36 місяців, а також не визначає підстав для ухвалення чи відхилення рішення про демобілізацію. Зазначене може фактично позбавити військовослужбовця права звільнитись у строк, передбачений законопроектом. Крім того, вказаний механізм містить ризики застосування вибіркового підходу для різних осіб.

ТЦК та СП наділяються каральними функціями
Питання надавання права представникам ТЦК та СП здійснювати перевірку військово-облікових документів громадян у віці від 18 до 60 років також суперечать Конституції. Таку перевірку можуть здійснювати тільки працівники Національної поліції, а також персоналу Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян.
Зміни до частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» створюють ризики вибіркового притягнення до відповідальності осіб, які порушили обов’язок щодо реєстрації електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста (далі – електронний кабінет). Так, новим абзацом зазначеної норми пропонується розширити обов’язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, додавши необхідність обов’язкової реєстрації електронного кабінету. При цьому, за невиконання такого обов’язку передбачена адміністративна відповідальність (стаття 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а за повторне невиконання - кримінальна відповідальність (стаття 337 Кримінального кодексу України).
Новелою проекту є встановлення можливості застосування до громадян, які не виконують обов’язки, передбачені ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації заходів впливу (див. новий розділ VII Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Зокрема, у ч. 1 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції проекту) передбачається, що у разі невиконання під час мобілізації військовозобов’язаним чи резервістом обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 22 цього Закону, та за умови відсутності можливості Національною поліцією здійснити адміністративне затримання та доставлення військовозобов’язаного чи резервіста протягом 15 днів до ТЦК, керівник ТЦК протягом 5 днів надсилає громадянину в електронній формі (у разі, якщо громадянин зареєстрований в електронному кабінеті призовника, військовозобов’язаного, резервіста) або в паперовій формі засобами поштового зв’язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання громадянина вимогу про виконання обов’язку (обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом. У разі, якщо громадянин добровільно протягом 10 календарних днів з дня вручення вимоги не виконав зазначеного у ній обов’язку (обов’язків) або не з’явився до відповідного ТЦК (закордонної дипломатичної установи України, якщо громадянин знаходиться за кордоном), ТЦК звертається до суду в порядку, встановленому законом, щодо: 1) тимчасового обмеження такого громадянина у праві виїзду за межі України – на строк до виконання зобов’язань за такою вимогою; 2) тимчасового обмеження такого громадянина у праві керування транспортними засобами – на строк до виконання зобов’язань за такою вимогою; 3) накладення арешту на кошти та інші цінності такого громадянина, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах – на строк до виконання зобов’язань за такою вимогою (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції проекту). Такі заходи впливу застосовуватимуться за рішенням місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Не зважаючи на надану можливість оскаржити протягом 15 днів з дня проголошення в апеляційному порядку рішення суду у справах, передбачених у новій статті рішення суду першої інстанції у цій категорії справ підлягають негайному виконанню в порядку, встановленому законом.

Щодо необхідності реєстрації електронного кабінету
У законопроєкті пропонують передбачити обов’язок реєструвати електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста за невиконання якого останні несуть визначену Законом юридичну відповідальність. Проте таке положення законопроєкту не відповідає положенням Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», правовим позиціям Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення права на особисте та сімейне життя. Тож такий обов’язок має бути виключений із законопроєкту.

Щодо обмежень прав жінок
Чинним приписом Закону передбачено, що відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають військовозобов’язані жінки та 23 чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону).
Проектом пропонується внести зміни до цієї норми та передбачити, що таку відстрочку мають жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим.
У цьому зв’язку варто зауважити, що чинна редакція згаданого положення ст. 23 Закону, в першу чергу, стосується жінок та чоловіків, які є одинокими матерями (батьками), під якими, згідно зі ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», розуміються «одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини».
Такий важливий для країни законопроєкт має враховувати нюанси та передусім відповідати усім нормам Конституції. Правами людини не можна нехтувати!

Шановна Верховна Рада України, сьогодні вже стали реальністю всі слова Гімну України, який ми співаємо 30 років.
Прошу Вас будь-ласка розглянути та дозволити змінити текст Гімну України на новий, позитивний та пророчий.

НОВИЙ ГІМН УКРАЇНИ

Вже розквітла Україна і слава, і воля.
Вже нам браття молодії, усміхнулась доля.
Мирне небо, тепле сонце душу зігріває.
Відродилась і буяє наша Батьківщина.

Приспів
Процвітає Україна, відновилась Мрія.
Гідність наша і свобода з козацького роду.

Стали, браття, всі за волю від Сяну до Дону.
В ріднім краї нескорені набули свободу.
Чорне море нам сміється, колоситься поле.
Сім’ї наші всі щасливі і барвінок вʼється.

Приспів
Процвітає Україна, відновилась Мрія.
Гідність наша і свобода з козацького роду.

А завзяття показало, що ми разом сила.
І на нашій Україні гучна піснь лунає
Наша мова соловʼїна щебече по світу.
Гідна нація радіє за мир і свободу.

11.02.2024. Автор Таяна Рута