Як відомо, зараз відбувається обговорення Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку N 10449 від 30.01.2024 (далі - проект Закону).
Згідно п. 11 даного проекту Закону, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
Така ж норма міститься і в діючому Законі України N 3543-ХІІ від 21.10.1993 “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме абз. 9 частина 1 статті 23: “не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування (далі - статусні діти), віком до 18 років.”
В даний час в деяких коментарях депутатів та окремих висновках експертів лунає інформація, що доцільно звільнити від призову на військову службу під час мобілізації опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-піклувальників, тобто представників інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, але при цьому скасувати відстрочку усиновлювачам, в той час, як саме усиновлення є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація цих “експертів” основана на перекривленні окремих положень Сімейного кодексу України та нехтуванні суті усиновлення, як пріоритетної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Аргументація, що дитина усиновлюється на правах рідної, що діти після усиновлення перестають бути “статусними” - є формальним підходом та виносить за рамки рішення, власне, дітей.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались не для того, щоб під час дії воєнного стану окремі державні службовці аргументували свою позицію тим, що, якщо дитина усиновлюється на правах рідної, значить вона прирівнюється до біологічної дитини і це є підставою для скасування відстрочки усиновлювачам.
Положення статті 207 Сімейного кодексу України затверджувались для того, щоб дитина при влаштуванні в форму виховання, зазначену в главі 18 Сімейного кодексу України була забезпечена стабільними та гармонійними умовами життя, що не здатні забезпечити інші форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відносно яких державні службовці і надалі тримаються розуміння неприпустимості травмування дітей, які вже мають досвід втрати підтримуючого дорослого. Ці діти щоденно проживають горе цієї втрати і несуть його в собі. У них порушене відчуття безпеки, зруйнована надійна прив’язаність, яку усиновлювачам доводиться відновлювати кропіткою, повільною і довгою роботою.
Процес усиновлення є законодавчо регламентованим, чітким і таким, що працює виключно в інтересах дітей.
Враховуючи все вищевикладене, наполегливо закликаємо залишити п. 11 даного проекту Закону, в наступній редакції:
"не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних усиновителі, на утриманні яких перебувають діти, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років, незалежно від кількості дітей, влаштованих в ці форми виховання".

Шановні народні депутати!

рф за час повномасштабного вторгнення в Україну - вбила тисячі цивільних громадян України. А постраждалими від воєнних злочинів рф є мільйони українців, які були поранені, вимушені покинути своє житло через окупацію, небезпеку життю та здоров'ю, тощо.

Однак, за данними УВКПЛ ООН станом на 20 лютого 2024 року, через військові злочини рф - загинули 10378 цивільних громадян України.

У той же час, УВКПЛ ООН зазначає, що данні щодо кількості жертв військових злочинів рф можуть бути неповними.

Об'єктивна реальність нажаль вказує на те, що у результаті воєнних злочинів рф - в Україні були вбиті в десятки разів більше цивільних громадян України, ніж за офіційною статистикою УВКПЛ ООН.

Так, наприклад у результаті воєнних злочинів рф лише в місті Маріуполь, нажаль загинуло набагато більше цивільних громадян, ніж у представленій статистиці.

На мою думку, такі суттєво занижені данні щодо жертв серед цивільних громадян України - створюють хибне уявлення в міжнародних інституцій та інших держав партнерів про масштаб воєнних злочинів рф.

Як наслідок, це має негативний вплив на рівень підтримки України з боку інших держав.
Переконаний, що правда про справжній масштаб воєнних злочинів рф та реальні данні щодо кількості жертв серед цивільних громадян України - спонукають інші держави до більш активної міжнародної підтримки України в боротьбі з агресією рф.

Також, встановлення реальної кількості жертв воєнних злочинів рф - це перш за все вшанування пам'яті загиблих громадян України. Всі їх імена повинні назавжди бути вписані в історичну пам'ять української нації.

З урахуванням вище зазначеного, пропоную:
1) Створити Тимчасову слідчу комісію Верховної ради
з питання встановлення кількості цивільних жертв серед громадян України у результаті воєнних злочинів рф.
Передбачити повноваження комісії для встановлення максимальної та об'єктивної інформації та документування кількості жертв воєнних злочинів рф серед цивільних громадян України.
Встановити відповідні критерії для визнання підстав встановлення жертв воєнних злочинів рф.
Передбачити передачу інформації про кількість жертв воєнних злочинів рф до Міжнародних інституцій, зокрема УВКПЛ ООН.

2) Розробити законопроєкти "Про державні реєстри жертв та постраждалих від геноциду з боку рф", "Реєстр зниклих безвісті в результаті воєнних злочинів рф".

3) Розробити законопроєкт "Про статус жертв та постраждалих від геноциду з боку рф"
Законопроєктом передбачити:
а) Призначення відповідного статусу жертв геноциду з боку рф - для загиблих цивільних громадян України у результаті воєенних злочинів рф.
б) Призначення статусу постраждалих від геноциду з боку рф - для цивільних громадян України, які отримали поранення, були вимушені покинути свій окупований населений пункт та інші населені пункти через загрозу життю та здоров'ю у результаті воєнних злочинів з боку рф.
в) встановити пільги для родин жертв геноциду з боку рф та постраждалих від геноциду з боку рф - за рахунок конфіскованих активів рф.

Панове депутати ІХ скликання!
Звертаємось до Вас, з метою вирішення невідкладного питання: Невизначені кінцеві терміни служби та відсутність причини для звільнення за встановленим терміном служби є порушенням ст. 24 та ч. 2 ст. 64 Конституції України, а також загальних принципів справедливості та рівності усіх перед законом. Згідно зістаттею 24 та ч. 2 ст. 64 КУ, навіть в умовах воєнного стану громадяни є рівними за своїми правами та згідно п. 2 ст. 64 мають право знати, на який термін інші їх права можуть бути обмежені. Наразі проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку №10449 від 30.01.2024 року та правки до вказаного законопроекту перебувають на розгляді комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, та в подальшому, згідно відкритих інформаційних джерел, буде подано до другого читання до Верховної Ради України. Вказаним Законом визначено підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців за умови безперервної служби під час дії воєнного стану протягом 36 місяців за умови рішення Президента, тобто Верховного Головнокомандувача. Ми, представники дружин та рідних військовослужбовців, вважаємо, що вказана норма є невизначеним правовим нігілізмом, що нівелює права та свободи військовослужбовців, та як наслідок, потребує доопрацювання, зокрема:
1. Щодо необхідності вилучення норми в частині необхідності Рішення Президента: всі підстави для звільнення не потребують додаткового Указу Президента (ст. 26 ЗУ «Про військовий обов’язок та військову службу»). Фактично, саме для отримання військовослужбовцю підстави для звільнення за терміном служби треба очікувати окремого Рішення Президента, тобто визначеного терміну служби на законодавчому рівні не буде встановлено, що порушує пункт 2ст.64 КУ про зазначення строків, на які накладаються обмеження на громадянина України. Просимо врахувати, що невизначеність термінів служби вже є причиною недостатньої кількості людського капіталу у військових формуваннях, масових неявок до Територіальних центрів комплектування та Соціальної підтримки, а також є наслідком і самовільного залишення частини військовослужбовцями. Також, внаслідок зволікання з прийняттям рішень про встановлені строки служби, більшість військовослужбовців відчувають несправедливість влади до них, а також відсутність ставлення до них як до повноправних громадян країни.
2. Щодо необхідності врахування місця несення військової служби:  такий поділ забезпечить поетапне звільнення військовослужбовців, з можливістю підтримки лінії фронту, з мінімальним залученням на таку лінію та до району виконання завдань осіб після навчальних центрів, що дасть можливість останнім інтегруватися та адаптуватися на посадах у тилових частинах. Зменшить корупційні ризики зайняття таких тилових посад, у зв’язку з регулярними ротаціями.   
3. Пропозиція щодо обрахунку терміну служби з урахуванням місця несення військової служби: право на звільнення  військовослужбовець отримує через 36 місяців безперервної служби з урахуванням днів служби згідно коефіцієнтів.  Дні несення військової служби розраховуються наступним чином:
·      В тилу 1 день за 1день; 
·      В районі виконання бойових завдань 1 день за 2 дні;
·      На лінії зіткнення 1день за 3 дні.
·      Перебування на лікуванні та реабілітації 1 день за 3 дні у випадку отримання поранення(травмування) під час захисту Батьківщини, у випадку причини, пов’язаної з проходженням військової служби 1 день за 2 дні,  в іншому випадку 1 день за 1 день. ·      Відпустки 1 день за 1день. 
Згідно ст. 75 Конституції України встановлено,що Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Ви, як народні обранці, зобов’язувалися у своїх чисельних публічних зверненнях забезпечити справедливе відношення до наших захисників. Отже, ми вимагаємо дотриматись відповідних обіцянок та зобов’язань. Наші військовослужбовці, які не вагаючись та не чекаючи повісток, першими стали на захист країни, попіклувались про кожну людину, кожного громадянина, що зараз може жити повноцінним цивільним життям. Саме завдяки їм, у народу та влади України був час та можливість підготуватись до тривалої боротьби за незалежність. Тепер,через більш ніж 2 роки, настав час Держави та суспільства попіклуватися про них та замінити їх у цій виснажливій боротьбі. Перед тим, як надати свою відповідь, врахуйте, що вони віддали нашій Країні своє здоров’я, свій час, життя. Їх сім’ї існують без права на щастя більше 24 місяців, їх діти не знають як виглядає тато, а батьки сподіваються дожити віку і побачити рідну кров. 
Враховуючи вищезазначене та  згідно ст. 75 і 91 КУ ВРУ приймає закони, постанови та інші актибільшістю, тому, на час дії правового режиму воєнного чи особливого стану,  просимо внести зміни до  ст.26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», підставу для звільнення у зв’язку із закінченням встановлених строків військової служби у 36 місяців,   з перерахунком термінів служби згідно наступних коефіцієнтів:
·      В тилу  1 день за 1 день (фактично служба 36 місяців); 
·      В районі виконання бойових завдань 1 день за 2 дні (фактично служба 18 місяців);
·      На лінії зіткнення 1день за 3 дні (фактично служба 1 рік).
·      Перебування на лікуванні та реабілітації 1 день за 3 дні у випадку отримання поранення(травмування) під час захисту Батьківщини, у випадку причини, пов’язаної з проходженням військової служби 1 день за 2 дні, в іншому випадку 1 день за 1 день. ·      Відпустки 1 день за 1день. 
Запропонована підстава для звільнення з урахуванням коефіцієнтів днів служби: 
- надасть право поступово вивільнити військовослужбовців за їх власним бажанням;
- сприятиме ротуванню військовослужбовців з тилових частин для виконання завдань в бойові підрозділи;
- сприятиме змінам у внутрішньо-військовому середовищі: цінування життя воїнів, забезпечення їх захисту та ефективності;
- зменшить деморалізацію наших військовослужбовців, які відчувають несправедливість, невизначеність і хронічну втому;
- збільшить повагу до військової служби серед цивільного населення
- сприятиме мобілізації населення, дозволить повноцінно розвивати рекрутингову систему у війську, що  надасть можливість забезпечити підрозділи високо вмотивованими військовослужбовцями;
- дає змогу,  без оголення лінії фронту, замінити виснажених, більше ніж за 24 місяці активними бойовими діями, воїнів. 
Просимо проінформувати суспільство України ( бажано через  відеозвернення), в тому числі діючих і майбутніх військовослужбовців, про Ваше рішення, панове народні депутати ВРУ.
З повагою до Вас, представниця  рідних військовослужбовців України

Закон про мобілізацію №10449 від 30.01.2024 є НЕПРИЙНЯТНИМ.
Несправедливим, неефективним, неконституційним.

Щодо можливості звільнення після 36 місяців служби – вказане положення не відповідає дійсності
Так, проект Закону встановлює строк служби під час дії воєнного стану, який дає військовослужбовцю право на звільнення – 36 місяців. При цьому інші зміни до цієї ж статті дають можливість Ставці Верховного Головнокомандувача встановити інший, додатковий строк демобілізації військовослужбовців, які вже пройшли встановлений законом строк служби.
Проект Закону не містить граничного строку для ухвалення Ставкою Верховного Головнокомандувача рішення про демобілізацію військовослужбовців, які під час дії воєнного стану безперервно прослужили 36 місяців, а також не визначає підстав для ухвалення чи відхилення рішення про демобілізацію. Зазначене може фактично позбавити військовослужбовця права звільнитись у строк, передбачений законопроектом. Крім того, вказаний механізм містить ризики застосування вибіркового підходу для різних осіб.

ТЦК та СП наділяються каральними функціями
Питання надавання права представникам ТЦК та СП здійснювати перевірку військово-облікових документів громадян у віці від 18 до 60 років також суперечать Конституції. Таку перевірку можуть здійснювати тільки працівники Національної поліції, а також персоналу Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян.
Зміни до частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» створюють ризики вибіркового притягнення до відповідальності осіб, які порушили обов’язок щодо реєстрації електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста (далі – електронний кабінет). Так, новим абзацом зазначеної норми пропонується розширити обов’язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, додавши необхідність обов’язкової реєстрації електронного кабінету. При цьому, за невиконання такого обов’язку передбачена адміністративна відповідальність (стаття 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а за повторне невиконання - кримінальна відповідальність (стаття 337 Кримінального кодексу України).
Новелою проекту є встановлення можливості застосування до громадян, які не виконують обов’язки, передбачені ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації заходів впливу (див. новий розділ VII Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Зокрема, у ч. 1 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції проекту) передбачається, що у разі невиконання під час мобілізації військовозобов’язаним чи резервістом обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 22 цього Закону, та за умови відсутності можливості Національною поліцією здійснити адміністративне затримання та доставлення військовозобов’язаного чи резервіста протягом 15 днів до ТЦК, керівник ТЦК протягом 5 днів надсилає громадянину в електронній формі (у разі, якщо громадянин зареєстрований в електронному кабінеті призовника, військовозобов’язаного, резервіста) або в паперовій формі засобами поштового зв’язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання громадянина вимогу про виконання обов’язку (обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом. У разі, якщо громадянин добровільно протягом 10 календарних днів з дня вручення вимоги не виконав зазначеного у ній обов’язку (обов’язків) або не з’явився до відповідного ТЦК (закордонної дипломатичної установи України, якщо громадянин знаходиться за кордоном), ТЦК звертається до суду в порядку, встановленому законом, щодо: 1) тимчасового обмеження такого громадянина у праві виїзду за межі України – на строк до виконання зобов’язань за такою вимогою; 2) тимчасового обмеження такого громадянина у праві керування транспортними засобами – на строк до виконання зобов’язань за такою вимогою; 3) накладення арешту на кошти та інші цінності такого громадянина, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах – на строк до виконання зобов’язань за такою вимогою (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції проекту). Такі заходи впливу застосовуватимуться за рішенням місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Не зважаючи на надану можливість оскаржити протягом 15 днів з дня проголошення в апеляційному порядку рішення суду у справах, передбачених у новій статті рішення суду першої інстанції у цій категорії справ підлягають негайному виконанню в порядку, встановленому законом.

Щодо необхідності реєстрації електронного кабінету
У законопроєкті пропонують передбачити обов’язок реєструвати електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста за невиконання якого останні несуть визначену Законом юридичну відповідальність. Проте таке положення законопроєкту не відповідає положенням Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», правовим позиціям Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення права на особисте та сімейне життя. Тож такий обов’язок має бути виключений із законопроєкту.

Щодо обмежень прав жінок
Чинним приписом Закону передбачено, що відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають військовозобов’язані жінки та 23 чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону).
Проектом пропонується внести зміни до цієї норми та передбачити, що таку відстрочку мають жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим.
У цьому зв’язку варто зауважити, що чинна редакція згаданого положення ст. 23 Закону, в першу чергу, стосується жінок та чоловіків, які є одинокими матерями (батьками), під якими, згідно зі ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», розуміються «одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини».
Такий важливий для країни законопроєкт має враховувати нюанси та передусім відповідати усім нормам Конституції. Правами людини не можна нехтувати!

Звертаємось до Вас, як Голови Верховної Ради України, та відповідно статті 88 Конституції України просимо Вас розглянути звернення щодо безпрецедентних протиправних дій Голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, народного депутата України Анни Скороход, яка створює наклеп та безпідставний тиск на військовослужбовців України під час воєнного стану.
Просимо Вас відреагувати на кричущу ситуацію, яка обурює свою відкритою підривною діяльністю та своїми діями загрожує національним інтересам і національній безпеці України у воєнній та інформаційній сферах.
Роздратуванню ветеранського суспільства, близьких та родичів діючих військовослужбовців Збройних Сил України настав край, спостерігаючи за антидержавницькими діями народного депутата України ІХ скликання Анни Скороход, членкині депутатської групи «За майбутнє», яка не приховує своїх проросійських поглядів під час широкомасштабної війни проти рф.
Внаслідок наступних дій народним депутатом України Анною Скороход створюються загрози для боєздатності бойових підрозділів:
- використання неіснуючих скарг від військовослужбовців щодо не вирішення проблемних
питань у Збройних Силах України (відповідна реакція від постраждалих військовослужбовців - звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо не надсилання скарг до А.Скороход, підробку їх підпису та надання свідчень до Військової служби правопорядку);
- відзив з бойового чергування військовослужбовців з районів населених пунктів Кліщіївка та
Іванівське Бахмутського району Донецької області для перевірки особових документів (за реалізацією звернень А.Скороход до ВСП Донецької області), що призвело до ускладнень ротацій підрозділів;
- підтримка військовослужбовців, які не мають права на отримання виплат з державного
бюджету України за неіснуючими хворобами або травмуваннями;
- підтримка військовослужбовців, які відмовляються виконувати накази командирів на лінії
прямого зіткнення з ворогом.
Відповідно всі дії з підриву бойової здатності української армії та відволікання суспільства від реальних злочинів, ПРОСИМО:
- порушити питання щодо відсторонення від виконання обов’язків Голови Тимчасової слідчої
комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, народного депутата України Анни Скороход у зв’язку із наклепом та безпідставним тиском на військовослужбовців України під час воєнного стану.

Я, Спиця Заряна Валеріївна, вивчивши нормативно-правові акти, якими керуються Збройні сили України виявила прогалину, яка не відповідає реаліям сьогодення та має бути виправлена.

Згідно чинного законодавства маємо норми в ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" що:
"Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, .... виконання інших обов'язків військової служби."

Відповідальність за особовий склад вказується у Статутах, наказі Міністра Оборони України #300 та низці інших НПА.
АЛЕ прогалина в поточному законодавстві полягає в тому, що відсутні будь-які показники
Key Performance Indicator (KPI), тобто ключовий показник ефективності діяльності командирів військових частин на своїй посаді.

Цитата командувача Об’єднаних сил Содоль:
"У ЗСУ брак особового складу на фронті, ворог перевищує нас у 7-10 разів".

Оскільки людський ресурс дуже цінний в реаліях сьогодення, відповідно до діючого законодавства у військовій сфері, вимагаю внести зміни до Кримінального кодексу України та встановити кримінальну відповідальність для командирів військових частин, бригад за втрату ввіреного командиру особового складу більше ніж 20%-30% з кожного ввіреного цьому командиру підрозділу.
Наприклад, командир військової частини підлягає кримінальній відповідальності з подальшим звільненням з посади, якщо втрати хоча б однієї роти з ввіреної до його підпорядкування матимуть більше ніж 20-30%% втрат особового складу. Під втратами мається на увазі будь-яке зменшення численності реальної бойової сили підрозділу - смерть, зникнення безвісти військовослужбовців.

Ці зміни в закондавстві сприятимуть підвищенню ефективності роботи командирів з особовим складом на своїх посадах, допоможуть вчасно звільняти неефективне командування та збільшать захист життя військовослужбовців від помилок командування та сприятимуть збільшенню довіри населення до мобілізаційних заходів.