Зветаємось до Вас ,Голови Верховної Ради України та до Всіх Народних Депутатів!
З метою забезпечення функціонування Державної служби України з надзвичайних ситуацій на належному рівні, повноцінної реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, звертаємося до Вас по причині зняття бронювання та мобілізації рятувальників - особового складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі- працівники ДСНС), оперативно-рятувальної служби та інших працівників цивільного захисту.

На даний момент бронювання з частини працівників ДСНС фактично зняте!
Міністерством економіки України запропоновано у проекті постанови КМУ, військовозобов’язані, які працюють або проходять службу в органах ДСНС, підлягатимуть бронюванню в обсягах не більше ніж 50 відсотків станом на 18 травня 2024 р., що суперечитиме п.п. 2 п. 1 ст. 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», від 18 травня 2024 року.

Цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення,територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.
Враховуючи викладене, реалізація такої функції держави як цивільний захист є надзвичайно важливою під час воєнного часу.

ДСНС ЗДІЙСНЮЄ ВАЖЛИВУ МІСІЮ В ТИЛУ!
Здійснюють превентивні заходи у сфері техногенної та пожежної безпеки, та
поряд з цим, ризикують своїм життям щоразу при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а особливо під час воєнного стану в країні. Їх робота важлива тут! Це хлопці та дівчата, які навчалися захищати громадян країни, а також наших менших братів від вогню та інших надзвичайних ситуацій.

Працівники ДСНС здійснюють гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоровʼя та власності; А ТАКОЖ ВИКОНАННЯ У ВОЄННИЙ ЧАС НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА [ст. 7, ч. 1, п. 1, Кодексу цивільного захисту України,ст. 19 Закону України "Про оборону України" від 04.04.2024 року]. А також гарантує інші принципи здійснення цивільного захисту!

Щоб українці були впевнені у можливості реалізації своїх прав як громадян, були захищені від надзвичайних ситуацій та наслідків тероризму з боку країни агресора, ми повинні надати їм можливість та забезпечити право виконувати свої обовʼязки та функції у повному обсязі необхідно на законодавчому рівні закріпити
норму щодо стовідсоткового бронювання особового складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на період мобілізації та на воєнний час.

Ми, Асоціація «Український екологічний альянс» - всеукраїнське об’єднання підприємств сфери управління відходами, в особі Директора Асоціації Барінова Максима Олександровича, звертаємося з метою вирішення нагального питання, яке постало не лише перед учасниками Асоціації, але й перед тисячами інших суб’єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність зі збирання та оброблення побутових відходів в Україні в цей складний період.
Вказана галузь є критично важливою для нашої держави та відноситься до сфери житлово-комунальних послуг, що віднайшло відображення і в цілій низці нормативно-правових актів, відповідно до яких заборонено під час воєнного стану в Україні призупиняти/зупиняти надання житлово-комунальних послуг населенню навіть за умови, якщо вказані послуги не оплачуються або оплачуються не вчасно чи не в повному обсязі.
Підприємства, що входять до складу Асоціації «Український екологічний альянс» надають послуги зі збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів. Це безпосередньо пов’язано з екологічною безпекою, санітарно-епідеміологічним благополуччям населення в містах, селищах та селах України. Надання цих послуг є фізично важкою працею, (завантаження/пересування контейнерів), що виконуються часто в нічні години для уникнення ускладнень трафіку та вимагає спеціальних навичок керування спецтранспортом у межах населених пунктів (20-30-тонними сміттєвозами) та їх технічного обслуговування.
Однак, надання цих послуг може бути повністю унеможливлене через наступні причини:
1. Персонал підприємств переважно складається з чоловіків призовного віку. Ці працівники є водіями вантажівок, операторами спеціальних маніпуляторів, працівниками звалищ або полігонів, або тими, хто пройшов спеціальне навчання в сфері управління відходами та не можуть бути заміненими працівниками з інших галузей. Від їх роботи залежить ефективність у очищенні міст, селищ та сіл від відходів.
2. Мобілізація цих працівників призведе до занепаду сфери управління відходами в Україні. Якщо вказані працівники будуть мобілізовані, без огляду на досить значну роль, яку їх праця відіграє для нашої держави, то фактично сфера управління відходами в Україні занепаде настільки, що прийде в стан, який існує наразі лише в декількох найбільш недорозвинених країнах світу.
Вам відомо, що наша країна залишається одним із європейських “лідерів” за кількістю відходів: 6 тисяч легальних сміттєзвалищ і полігонів загальною площею більш ніж 9 тисяч гектарів і щорічне утворення десяти мільйонів тонн сміття в населених пунктах - ось, що ми маємо на сьогодні. Цю навалу сміття стримують як раз підприємства галузі управління відходами та задіяні ними виробничі ресурси і людський капітал, що не дають вищевказаним показникам щодо відходів перетнути критичну для України межу.
Якщо ці підприємства перестануть функціонувати через мобілізацію працівників, це спричинить ніщо інше як системний колапс в сфері управління відходами на всій території України, що в кінці-кінців призведе до виникнення цілої низки проблем загальнодержавного значення, до погіршення епідеміологічних ситуацій, зруйнує вщент зачатки системи управління та рециклінгу відходів, будувати яку Україна тільки розпочала, виконуючи взяті на себе перед Європейським союзом зобов’язання.
Проаналізувавши законодавство України, що стосується мобілізації, підзаконні нормативно-правові акти щодо визнання підприємств критично важливими для економіки країни в особливий період та бронювання їх працівників, нажаль, ми дійшли висновку про його недосконалість, а саме, що прописуючи ті чи інші норми законодавець досить часто, не враховує реальної картини та обставин щодо певних сфер та галузей економіки, не розуміє особливостей та специфіки їх функціонування.
Так, наприклад, спеціальний Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» взагалі не містить жодних норм, відповідно до яких надавалася б відстрочка працівникам підприємств, що здійснюють свою діяльність у сфері управління відходами.
Хоча, вказаним Законом як раз і передбачено, що під час воєнного стану населення нашої держави повинно безперебійно та нормовано забезпечуватися продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв’язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами.
Однак, нам не зрозуміло, яким чином вказані комунальні послуги, до яких відносяться і послуги з управління побутовими відходами, будуть надаватися безперебійно та нормовано, якщо підприємства галузі просто не зможуть їх надавати через те, що їх персонал було мобілізовано.
Дефіцит вказаних працівників призведе, як ми про це зазначили вище, до виникнення нових проблем в нашій країні, для розв’язання яких будуть потрібні величезні матеріальні та трудові затрати, яких наша економіка може просто не витримати.
З огляду на це, просимо внести зміни до чинного законодавства України, що регулює питання мобілізації та передбачити в інших нормативно-правових актах положення про відстрочку для працівників підприємств, що здійснюють свою діяльність у сфері управління відходами.

Ми, громадяни України, звертаємось до вас з проханням про невідкладні дії щодо боротьби з корупцією, особливо в умовах воєнного стану. Наша країна потребує рішучих заходів, щоб забезпечити чесність та прозорість у державному управлінні.

1. Пропонуємо створити закон, що передбачатиме конфіскацію майна, набутого корупційним шляхом під час дії воєнного стану. Ця конфіскація має застосовуватися як до посадовців, що вчинили злочин, так і до їхніх родичів та знайомих, якщо вони отримали це майно від них під час державної служби.

2. У разі виявлення факту корупційних дій, посадовцю має надаватися вибір між позбавленням волі та позбавленням права займати державну посаду і здійснювати підприємницьку діяльність.
Повторне порушення закону, незалежно від його серйозності, також має призвести до позбавлення волі на строк понад 10 років.

3. Конфісковане майно повинно бути передане на потреби Збройних Сил України, з усіма відповідними документами та відзвітуванням про використання його. Також пропонуємо перевіряти протягом кварталу, чи фактично використовується це майно або його грошовий еквівалент у відповідності до призначення.

4. Після перемоги, пропонуємо адаптувати цей закон для використання конфіскованого майна або його еквіваленту на потреби дитячих будинків, допомоги сиротам, ветеранам війни, пенсіонерам та іншим потребуючим групам.

5. Пропонуємо розглянути можливість створення онлайн-відділу, який буде перевіряти декларації та інформацію про всіх державних службовців. У складі цього відділу повинні бути представники молодих незацікавлених активістів з різних регіонів України, які мають основну роботу поза державним сектором. Також цей відділ має включати податківців з досвідом виявлення корупційних схем, адвокатів і прокурорів, які успішно боролися з корупцією.

Ми віримо, що впровадження цих заходів сприятиме покращенню ситуації в Україні та зміцненню довіри громадян до державних інституцій. Від вашого рішення залежить подальша доля нашої країни.

З повагою,
Світлана Кратюк

Прийняття та введення в дію законопроєкту № 11072 від 11.03.2024 про підвищення допомоги при народженні дитини з травня 2024 року.

В умовах воєнного стану, матеріальних труднощів та росту цін, психологічного напруження та стресу
період вагітності жінки, народження дитини, догляд за дитиною потребують додаткового платного медичного нагляду, обстежень та консультацій щодо здоров'я матері та дитини, чималих коштів для створення нормальних умов для зростання та розвитку малюків, в тому числі щоденне придбання необхідних речей, засобів гігієни, дитячого харчування та т. п.
Пропоную не зволікати та не відкладати до наступного року прийняття Закону про підвищення допомоги при народженні дитини та розпочати державну програму щодо актуалізації опіки та підтримки материнства та дитинства, тобто майбутнього нашої країни,
вже зараз, шляхом прийняття вищевказаного Закону з травня поточного року.

Ми, громадян України, звертаємось до вас з проханням розглянути та підтримати ініціативу щодо створення проекту, спрямованого на надання психологічної допомоги українським військовослужбовцям, особливо тим, хто перебуває на передовій. Проект повинен передбачати безкоштовну доступність цієї послуги для наших воїнів у потрібний для них час.

Оскільки Україна вже другий рік протистоїть агресору, ми вважаємо, що наші військовослужбовці, які щодня ризикують своїм життям за мир і безпеку нашої країни, заслуговують на належну психологічну підтримку. Страшно уявити через що доводиться їм проходити кожен день, тому ми зобовʼязані піклуватися про них у відповідь.

Важливо підкреслити, що надання психологічної допомоги має бути добровільним. Тобто військовослужбовці мають мати можливість звертатися за допомогою у будь-який час, якщо вони відчувають таку потребу.

Пропонуємо реалізувати цю ідею через створення онлайн платформи аби обʼєднати кваліфікованих психологів та наших воїнів.

Дякуємо заздалегідь за реалізацію цієї ідеї.

З повагою,
Світлана Кратюк

Шановні народні обранці.
Прошу вас внести зміни до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , конкретно у п 14, так як вимоги для отримання відстрочки від мобілізації для військово-зобов'язаних громадян ,які здійснюють догляд за особою з інвалідністю 1 групи і є родичами 2-го ступеня споріднення , порушують право цих осіб з інвалідністю мати гарантований та вписаний у висновок МСЕК постійний догляд і як наслідок- можливість жити повноцінно у родині на своїй житловій площі , а не в інтернаті.
У попередній редакції закону за особою з інвалідністю 1 групи догляд міг здійснювати будь-який близький родич(який міг і хотів то робити). Нагадаю вам, що особи з інвалідністю 1 групи, особливо - з дитинства , це особи з вкрай великою втратою здоров'я і можливості для повноцінного існування в суспільстві і вони потребують постійної сторонньої допомоги та догляду, про що всі мають запис у п.12 до акту огляду МСЕК, чого не мають особи з інвалідністю 2 -ї групи . Це означає, що потребу у догляді за особами 2-ї групи визначають ЛКК і він не є постійним. У попередній редакції ці групи було рознесено , так як потреба у догляді у них різна і ,як правило, особи з 2 групою інвалідності мають у житті значно більше шансів на повноцінне життя, на створення сім'ї, мати шлюбного партнера та дітей, що практично неможливо для осіб з 1 групою інвалідності. Тому виходить, що особи з 1-ю групою інвалідності практично не мають родичів 1 ступеня споріднення (подружжя чи дітей),які б могли їх доглядати, а з віком їх батьки стають пенсіонерами (непрацездатними) і не зобов'язані їх утримувати. Цей обов'язок на батьків покладається Ст.198 Сімейного Кодексу лише за умови, що батьки можуть надати таку допомогу. Але ж є ще й стаття 202 того ж кодексу, яка зобов'язує утримувати непрацездатних батьків повнолітніми дітьми і там нічого не вказано, що ці діти можуть бути такими ж непрацездатними ,як і їх батьки і не матимуть можливості утримувати своїх батьків.
В жодному законі України немає посилання на те, хто і на яких підставах мусить здійснювати догляд за особою з інвалідністю 1 групи(який є безумовними у даному ви падку, так як вписаний у висновок МСЕК). Бо утримання і догляд не є синонімічними поняттями. Утримання передбачає надання матеріальної допомоги на забезпечення базових потреб, а догляд- сукупність соціальних послуг, спрямованих на соціально-побутову допомогу та підтримку, захист і забезпечення життєдіяльності особи з інвалідністю (ст.1 ЗУ "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні").
Оскільки догляд- це соціальна послуга(тобто- праця), то здійснювати його можуть родичі ,які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права і обов'язки(п.6 ст.13 ЗУ "Про соціальні послуги"), а особа з інвалідністю 1 групи як отримувач догляду має право на вільний вибір надавача такої послуги(п.5 ст.12 вищезгаданого закону).До того ж, доглядальник має отримувати компенсацію за здійснення догляду(п.7 ст.13) та отримує соціальне страхування,якщо він (вона) є працездатною особою.
Шановні депутати дійшли до того, що примушують непрацездатних батьків(пенсіонерів по віку) догдядати за своєю такою ж непрацездатною дорослою дитиною- особою з інвалідністю 1 групи. Тобто, депутати вчинили дискримінацію серед непрацездатних осіб, де осіб пенсійного віку визнали «більш працездатними», ніж особі з будь-якою групою інвалідності, хоча за постановою №1317 ст.27 п.п 8,13,15 особам практично всіх груп передбачена можливість працювати!
Відповідно до п.9,п.11,п.12 ст 23 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» право на відстрочку надається особам, у кого хвора дружина чи вона особа з інвалідністю 1 чи 2 групи , та навіть і 3 групи і при тому їм не ставиться умова наявності інших невійськовозобов’язаних працездатних осіб того ж 1 ступеня споріднення(дорослих дітей чи батьків не пенсійного віку,які можуть здійснювати такий догляд)! Це лише вказує на ще одну допущену дискримінаційну вимогу, яка створює неможливість для осіб з 1 групою інвалідності отримати якісний догляд близького працездатного родича 2(3) ступеня споріднення за відсутності працездатних родичів 1 ступеня споріднення(що є цілком обґрунтованим з огляду на групу та практичну неможливість мати сім’ю, особливо для осіб з психічними розладами) у місці (домі)свого проживання і жити повноцінно з рідними в перспективі, а не в інтернаті.
Тому прошу вас, шановні обранці, виправити допущені в даних п.13 та п.14 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» помилку та дискримінацію осіб за непрацездатністю(пенсіонерів по віку чи інвалідності) і замінити слова(особами з інвалідністю, потребують постійного догляду) чи( якщо члени сім’ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я) на термін – є непрацездатними. З огляду вищезазначених обставин прошу повернути попередню редакцію цього пункту щодо догляду за особами з інвалідністю саме 1 групи, так як вони виявилися найбільш уразливими в даному випадку.

Шановні народні депутати!
1. Згідно нової редакції п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати.
Згідно ст. 75 Сімейного Кодексу України той із подружжя, який є непрацездатним (у т.ч. особою з інвалідністю), має право на утримання, відповідно у другого з подружжя виникає обов’язок його утримувати. Тобто, перелік інших осіб, які відповідно до закону зобов’язані утримувати осіб з інвалідністю включає їх чоловіків та дружин.
Дуже часто один з батьків військовозобов’язаного є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а другий – непрацездатним пенсіонером, який не є військовозобов’язаним.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 75 Сімейного Кодексу України в таких випадках військовозобов’язаний підлягає призову на військову службу.
Якщо військовозобов’язаний є єдиною дитиною в своїх батьків, його призов на військову службу залишає батька чи мати, що є особою з інвалідністю, на утриманні другого з подружжя, який сам є непрацездатним і не в змозі утримувати особу з інвалідністю.
Більш того, багато з вищевказаних осіб з інвалідністю також потребують постійного стороннього догляду, який не може бути здійснений другим з подружжя через його непрацездатність, похилий вік та погане здоров’я.
2. У випадках, коли один з батьків військовозобов’язаного є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, що потребує постійного стороннього догляду, у військовозобов’язаного для отримання відстрочки від призову залишається можливість скористатися п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з яким не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за своїми батьком чи матір’ю, які за висновком комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду.
Але це обмежує коло осіб з інвалідністю, лише тими, хто за висновком комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду, та обмежує коло військовозобов’язаних лише тими, хто в змозі бути зайнятим саме постійним доглядом.
3. Ситуацію ускладнює нова редакція ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно із ч. 12 якої військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, лише за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Тобто для звільнення з військової служби необхідна відсутність (або потреба в постійному догляді) усіх членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, навіть тих, хто у відповідності до закону не зобов’язаний утримувати особу з інвалідністю!
Тобто, якщо єдину дитину подружжя, яке складається з особи з інвалідністю І чи ІІ групи та непрацездатного пенсіонера, призивають на військову службу, то у випадку смерті або інвалідності того з подружжя, хто є пенсіонером, військовозобов’язаний не зможе звільнитися з військової служби для догляду за своїм батьком або мамою, які є особою з інвалідністю, якщо ця особа з інвалідністю не потребує постійного догляду, або, наприклад, у неї є сестра або брат у віці 80 років, або неповнолітня онука, які не зобов’язані утримувати особу з інвалідністю, можуть не перебувати на території України, тощо.
Таким чином, з прийняттям вищевказаних змін до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» держава кидає вищевказаних осіб з інвалідністю напризволяще без будь-якого догляду з боку членів своєї сім’ї; позбавляє їх соціального захисту, до якого згідно ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відноситься забезпечення стороннього догляду; створює перепони і бар’єри, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб цих осіб; не дає можливості особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя, що є порушенням норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», викладених в його преамбулі та ст. 4.
4. У той же час, згідно п. 11 ч. 1 Ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Для отримання відстрочки від призову на військову службу цими військовозобов’язаними відсутні будь-які інші умови, крім того, що їх дружина (чоловік) мають належати до осіб з інвалідністю I чи II групи.
Через те, що і дружина/чоловік і батьки належать до членів сім’ї першого ступеня споріднення, вони мають мати рівні права.
Але нова редакція ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» принижує права батьків військовозобов’язаних, що є особами з інвалідністю, на збереження догляду, у порівнянні з правами дружин (чоловіків) військовозобов’язаних, через наявність додаткових умов не призову на військову службу під час мобілізації для військовозобов’язаних, у яких батько чи мати є особою з інвалідністю, та відсутність таких умов для військовозобов’язаних, у яких чоловік або дружина є особою з інвалідністю.
При цьому батьки військовозобов’язаних зазвичай це люди більш похилого віку, ніж дружини (чоловіки) військовозобов’язаних, а до осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані утримувати батьків з інвалідністю I чи II групи в розглянутому вище випадку відносяться їх дружини (чоловіки), теж похилого віку і з слабким здоров'ям.
Таким чином, з набранням чинності змін до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» були порушені принципи недискримінації у законодавстві України, передбачені ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та право громадян України, що є особами з інвалідністю-батьками військовозобов’язаних на рівність перед законом, передбачене ст. 21 та 24 Конституції України.
Прошу Вас терміново розглянути та прийняти зміни до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які усунуть вищевикладені порушення законодавства України, та відновлять порушені права осіб з інвалідністю, що є батьками військовозобов'язаних, на збереження догляду, урівнявши ці права з правами осіб з інвалідністю, що є чоловіками та дружинами військовозобов'язаних.
З повагою
Крушедольський О.Г.
Інвалід І групи

Панове депутати ІХ скликання!
Звертаємось до Вас, з метою вирішення невідкладного питання: Невизначені кінцеві терміни служби та відсутність причини для звільнення за встановленим терміном служби є порушенням ст. 24 та ч. 2 ст. 64 Конституції України, а також загальних принципів справедливості та рівності усіх перед законом. Згідно зістаттею 24 та ч. 2 ст. 64 КУ, навіть в умовах воєнного стану громадяни є рівними за своїми правами та згідно п. 2 ст. 64 мають право знати, на який термін інші їх права можуть бути обмежені. Наразі проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку №10449 від 30.01.2024 року та правки до вказаного законопроекту перебувають на розгляді комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, та в подальшому, згідно відкритих інформаційних джерел, буде подано до другого читання до Верховної Ради України. Вказаним Законом визначено підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців за умови безперервної служби під час дії воєнного стану протягом 36 місяців за умови рішення Президента, тобто Верховного Головнокомандувача. Ми, представники дружин та рідних військовослужбовців, вважаємо, що вказана норма є невизначеним правовим нігілізмом, що нівелює права та свободи військовослужбовців, та як наслідок, потребує доопрацювання, зокрема:
1. Щодо необхідності вилучення норми в частині необхідності Рішення Президента: всі підстави для звільнення не потребують додаткового Указу Президента (ст. 26 ЗУ «Про військовий обов’язок та військову службу»). Фактично, саме для отримання військовослужбовцю підстави для звільнення за терміном служби треба очікувати окремого Рішення Президента, тобто визначеного терміну служби на законодавчому рівні не буде встановлено, що порушує пункт 2ст.64 КУ про зазначення строків, на які накладаються обмеження на громадянина України. Просимо врахувати, що невизначеність термінів служби вже є причиною недостатньої кількості людського капіталу у військових формуваннях, масових неявок до Територіальних центрів комплектування та Соціальної підтримки, а також є наслідком і самовільного залишення частини військовослужбовцями. Також, внаслідок зволікання з прийняттям рішень про встановлені строки служби, більшість військовослужбовців відчувають несправедливість влади до них, а також відсутність ставлення до них як до повноправних громадян країни.
2. Щодо необхідності врахування місця несення військової служби:  такий поділ забезпечить поетапне звільнення військовослужбовців, з можливістю підтримки лінії фронту, з мінімальним залученням на таку лінію та до району виконання завдань осіб після навчальних центрів, що дасть можливість останнім інтегруватися та адаптуватися на посадах у тилових частинах. Зменшить корупційні ризики зайняття таких тилових посад, у зв’язку з регулярними ротаціями.   
3. Пропозиція щодо обрахунку терміну служби з урахуванням місця несення військової служби: право на звільнення  військовослужбовець отримує через 36 місяців безперервної служби з урахуванням днів служби згідно коефіцієнтів.  Дні несення військової служби розраховуються наступним чином:
·      В тилу 1 день за 1день; 
·      В районі виконання бойових завдань 1 день за 2 дні;
·      На лінії зіткнення 1день за 3 дні.
·      Перебування на лікуванні та реабілітації 1 день за 3 дні у випадку отримання поранення(травмування) під час захисту Батьківщини, у випадку причини, пов’язаної з проходженням військової служби 1 день за 2 дні,  в іншому випадку 1 день за 1 день. ·      Відпустки 1 день за 1день. 
Згідно ст. 75 Конституції України встановлено,що Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Ви, як народні обранці, зобов’язувалися у своїх чисельних публічних зверненнях забезпечити справедливе відношення до наших захисників. Отже, ми вимагаємо дотриматись відповідних обіцянок та зобов’язань. Наші військовослужбовці, які не вагаючись та не чекаючи повісток, першими стали на захист країни, попіклувались про кожну людину, кожного громадянина, що зараз може жити повноцінним цивільним життям. Саме завдяки їм, у народу та влади України був час та можливість підготуватись до тривалої боротьби за незалежність. Тепер,через більш ніж 2 роки, настав час Держави та суспільства попіклуватися про них та замінити їх у цій виснажливій боротьбі. Перед тим, як надати свою відповідь, врахуйте, що вони віддали нашій Країні своє здоров’я, свій час, життя. Їх сім’ї існують без права на щастя більше 24 місяців, їх діти не знають як виглядає тато, а батьки сподіваються дожити віку і побачити рідну кров. 
Враховуючи вищезазначене та  згідно ст. 75 і 91 КУ ВРУ приймає закони, постанови та інші актибільшістю, тому, на час дії правового режиму воєнного чи особливого стану,  просимо внести зміни до  ст.26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», підставу для звільнення у зв’язку із закінченням встановлених строків військової служби у 36 місяців,   з перерахунком термінів служби згідно наступних коефіцієнтів:
·      В тилу  1 день за 1 день (фактично служба 36 місяців); 
·      В районі виконання бойових завдань 1 день за 2 дні (фактично служба 18 місяців);
·      На лінії зіткнення 1день за 3 дні (фактично служба 1 рік).
·      Перебування на лікуванні та реабілітації 1 день за 3 дні у випадку отримання поранення(травмування) під час захисту Батьківщини, у випадку причини, пов’язаної з проходженням військової служби 1 день за 2 дні, в іншому випадку 1 день за 1 день. ·      Відпустки 1 день за 1день. 
Запропонована підстава для звільнення з урахуванням коефіцієнтів днів служби: 
- надасть право поступово вивільнити військовослужбовців за їх власним бажанням;
- сприятиме ротуванню військовослужбовців з тилових частин для виконання завдань в бойові підрозділи;
- сприятиме змінам у внутрішньо-військовому середовищі: цінування життя воїнів, забезпечення їх захисту та ефективності;
- зменшить деморалізацію наших військовослужбовців, які відчувають несправедливість, невизначеність і хронічну втому;
- збільшить повагу до військової служби серед цивільного населення
- сприятиме мобілізації населення, дозволить повноцінно розвивати рекрутингову систему у війську, що  надасть можливість забезпечити підрозділи високо вмотивованими військовослужбовцями;
- дає змогу,  без оголення лінії фронту, замінити виснажених, більше ніж за 24 місяці активними бойовими діями, воїнів. 
Просимо проінформувати суспільство України ( бажано через  відеозвернення), в тому числі діючих і майбутніх військовослужбовців, про Ваше рішення, панове народні депутати ВРУ.
З повагою до Вас, представниця  рідних військовослужбовців України

Я, Спиця Заряна Валеріївна, вивчивши нормативно-правові акти, якими керуються Збройні сили України виявила прогалину, яка не відповідає реаліям сьогодення та має бути виправлена.

Згідно чинного законодавства маємо норми в ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" що:
"Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, .... виконання інших обов'язків військової служби."

Відповідальність за особовий склад вказується у Статутах, наказі Міністра Оборони України #300 та низці інших НПА.
АЛЕ прогалина в поточному законодавстві полягає в тому, що відсутні будь-які показники
Key Performance Indicator (KPI), тобто ключовий показник ефективності діяльності командирів військових частин на своїй посаді.

Цитата командувача Об’єднаних сил Содоль:
"У ЗСУ брак особового складу на фронті, ворог перевищує нас у 7-10 разів".

Оскільки людський ресурс дуже цінний в реаліях сьогодення, відповідно до діючого законодавства у військовій сфері, вимагаю внести зміни до Кримінального кодексу України та встановити кримінальну відповідальність для командирів військових частин, бригад за втрату ввіреного командиру особового складу більше ніж 20%-30% з кожного ввіреного цьому командиру підрозділу.
Наприклад, командир військової частини підлягає кримінальній відповідальності з подальшим звільненням з посади, якщо втрати хоча б однієї роти з ввіреної до його підпорядкування матимуть більше ніж 20-30%% втрат особового складу. Під втратами мається на увазі будь-яке зменшення численності реальної бойової сили підрозділу - смерть, зникнення безвісти військовослужбовців.

Ці зміни в закондавстві сприятимуть підвищенню ефективності роботи командирів з особовим складом на своїх посадах, допоможуть вчасно звільняти неефективне командування та збільшать захист життя військовослужбовців від помилок командування та сприятимуть збільшенню довіри населення до мобілізаційних заходів.

Ми, як Громадська Організація "СПІЛКА АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВІЗНИКІВ "СИЛА ЄДНОСТІ", звертаємось до Вас, з метою вирішення невідкладного питання: водії, аграрії та представники інших сфер бізнесу постраждають через відсутність можливості працювати у транспортно-логістичній галузі (перевезення вантажів та пасажирів), тому що критерії бронювання робітників не надають можливості для представників малого та середнього бізнесу використати механізми для бронювання співробітників: через відсутність комплексного підходу для вирішення цього питання, вартість перевезень на території України підвищиться багаторазово. На нашу думку, через намір виключити з ринку представників малого та середнього бізнесу.
Постановою КМУ від 27.01.2023 р. № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час» визначає механізм бронювання для чотирьох категорій субʼєктів, але жодна з категорій не дає можливості для малого та середнього бізнесу використати можливість бронювання робітників.
Просимо Вас ініціювати внесення правок до діючого ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон) та до порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації, враховуючи інтереси малого та середнього бізнесу. Зараз законодавство враховує лише інтереси великого бізнесу. У разі відсутності змін у діючому Законодавстві представники малого та середнього бізнесу, які здійснюють перевезення вантажів не виживуть. На нашу думку, це є порушенням ст. 24 та ч. 2 ст. 64 Конституції України, а також загальних принципів справедливості та рівності усіх перед законом. Згідно зі статтею 24 та ч. 2 ст. 64 КУ, навіть в умовах воєнного стану громадяни є рівними за своїми правами та згідно п. 2 ст. 64 мають право на рівні права при здійсненні підприємницької діяльності.
Ми, Громадська Організація "СПІЛКА АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВІЗНИКІВ "СИЛА ЄДНОСТІ", вважаємо, що вказані нормативні акти є невизначеним правовим нігілізмом, що нівелює права та свободи громадян, зокрема перевізників, та як наслідок, потребують доопрацювання, зокрема:
В Україні на даний момент близько 70 000 вантажівок здійснюють як внутрішні, так і міжнародні рейси, забезпечуючи цим життєдіяльність нашої країни. Також варто відзначити, що автомобільний транспорт несе значне поповнення бюджету нашої країни (податки транспортних компаній, водіїв). Припустимо, що у зв'язку з набранням чинності Законом кількість водіїв зменшиться у 2 рази мінімум. Відповідно, це загрожує катастрофічними наслідками для життєдіяльності та економіки нашої країни, оскільки товарообіг та перевезення пасажирів значно скоротиться. Водіїв, яких втратить ринок перевезень, не так легко буде замінити: більшість водіїв чоловіки, жінки не хочуть працювати в даній галузі, як водії, дефіцит може привести до неконтрольованих результатів – пропонуємо змінити Закон та порядок бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану таким чином, щоб була можливість для малого та середнього бізнесу долучитись до бронювання співробітників підприємств. Наприклад, дати можливість бронювати робітників - водіїв вантажних автомобілів: В1, ВЕ, С1, С, С1Е, СЕ та/або водіїв автобусів, які здійснюють пасажирські перевезення: D1, D, D1E, DE у яких стаж роботи у галузі більше року та мають стаж водія вище перерахованих категорій більше трьох років. Ця пропозиція унеможливлює уникнення мобілізації ухилянтів через оформлення, як водій, та може суттєво підтримати малий та середній бізнес, якій здійснює перевезення.

Враховуючи вищезазначене та згідно ст. 75 і 91 КУ ВРУ приймає закони, постанови та інші акти більшістю, тому, на час дії правового режиму воєнного чи особливого стану, просимо внести зміни до законодавства, дати можливість бронювати робітників – водіїв вантажних автомобілів: В1, ВЕ, С1, С, С1Е, СЕ та/або водіїв автобусів, які здійснюють пасажирські перевезення: D1, D, D1E, DE).


З повагою до Вас, представники автомобільних перевізників України.

Прошу повернути так званий " Закон Савченко" до
обвинувачених та засуджених за всіма категоріями, крім зрадників країни, які знаходяться в слідчих ізоляторах та виправних колоніях.
З наступних підстав:
Слідчі судді,прокурори затягують з вироками на роки, навіть якщо людина не є винуватою, вона має просидіти у закритому камерному приміщенні декілька років аби довести свою невинуватість.
Стан слідчих ізоляторів та виправних колоній , умови утримання в них осіб, щодо яких відбувається слідство та суд, не відповідають санітарним вимогам. Стан перебування людей в слідчих ізоляторах України неодноразово ставав предметом розгляду у Європейському суді
з прав людини.
Також враховуючи ситуацію від 24 лютого 2022 року при повномасштабному вторгненні росії на територію України, обвинувачені та засуджені не мають можливості при загрозах ракетного обстрілу ховатись в бомбосховищах, а тому в будь яку мить, знаходячись під слідством їхнє життя в небезпеці,наслідки чого
можлива смерть або поранення.
На жаль, люди, які прийшли із місць позбавлення волі, вони втрачають соціальний звʼязок із суспільством. Конституцією заборонено змінювати закони, які погіршують правовий стан людини,а обвинувачені / засуджені це також люди.
Також є приклад нещодавньої ситуації у Криворозькій виправній колонії №80 де ув’язнені вчинили самогубства. Як передає Укрінформ, про це Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив у Телеграмі.
Зазначається, що наприкінці квітня до Офісу омбудсмана від представників громадських організацій надійшла інформація про ймовірні порушення в колонії.
Спільно з представниками громадськості був здійснений візит до цієї установи та до медичної частини №80 філії Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби у Дніпропетровській та Донецькій областях.

Під час візиту група національного превентивного механізму вивчила законність проведення 25 квітня обшуків, обставини вчинення засудженими самогубств, що сталися 26 й 27 квітня, організацію роботи колонії та медчастини.
У результаті перевірки встановлені, зокрема, факти жорстокого поводження із засудженими під час проведення обшуків: ненадання можливості відвідати вбиральню, перебування без руху близько чотирьох годин у положенні лежачи на бетонній підлозі.
Також виявлені факти дискримінацій і стигматизації осіб, які відбувають покарання в установі, порушення права на гідні умови тримання (стаття 25 Загальної декларації прав людини) та права на працю засуджених і захист від експлуатації.Під час відвідування медичної частини встановлене порушення ще низки прав, а саме:
• права засуджених та ув’язнених на охорону здоров’я й одержання медичної допомоги;
• прав осіб, які страждають на психічні розлади (поміщення до палати-ізолятора без призначення та контролю лікаря-психіатра);
• прав засуджених, які потребують проведення планового хірургічного втручання через відсутність належних умов;
• права на таємницю про стан здоров’я (наявність у медчастині камер відеоспостереження, зокрема у палаті-ізоляторі, маніпуляційній та кабінетах лікарів). Додатковим покаранням, яке застосовується до в’язнів, які перебувають в камерах дисциплінарного ізолятора, є зачинення на замок відкидних ліжок, внаслідок чого засуджені позбавлені можливості лежати протягом дня.
Встановлено порушення права на належні умови тримання. Деякі приміщення камерного тиру потребують проведення ремонтних робіт, як і камери дисциплінарного ізолятора.
В’язні не володіють інформацією стосовно можливості отримання безоплатної правової допомоги. Також засуджені не повідомлені про проведення онлайн-прийому громадян як представниками Уповноваженого, так і працівниками центрів з надання безоплатної правової допомоги. На такі прийоми адміністрацією відбираються окремі засуджені.
Також наголошую про іншу підставу:
Жорстоке поводження з засудженими.Засуджені скаржилися та будуть скаржитись на системні побори, погану соціально-виховну роботу, необгрунтовані догани, зневажливе ставлення з боку адміністрації тощо. Через заколот більшість засуджених засмучені і бояться переведення до інших колоній. Арештанти, які перебувають у локальних ділянках, недостатньо забезпечені питною (кип'яченою) водою, її роздача відбувається раз на день - вранці, а ті, які перебувають у медчастині, вживають воду прямо з-під крана.
Крім того, погано освітлені коридори і сходи, ряд приміщень не використовуються, в тому числі виробнича зона. санітарний стан санвузлів на локальних ділянках і в приміщенні медичної частини незадовільний. Перегородки і двері в туалетах не забезпечують достатнього рівня приватності, а іноді відсутні. Душові кімнати не обладнані кабінками.Не проводиться замісна терапія для наркозалежних, незважаючи на наявність у медчастині ліків, засуджені поскаржилися на ненадання медпрепаратів – знеболювальних і протизапальних засобів ненаркотического ряду та ін.
Стоматологічна допомога надається штатним стоматологом 2 рази на тиждень, втім, за словами засуджених, лікування надається лише хірургічне - видалення зубів.
Крім того, ремонт у житлових приміщеннях роблять самі засуджені за свої кошти, приміщення загального користування без ознак навіть косметичного ремонту та ін.Якщо у засудженого немає родичів,немає власних коштів,то він буде весь свій строк покарання проводити в жахливих умовах.
З огляду на вищевказану інформацію,прошу повернути так званий «Закон Савченко»зараховувати один день за два попереднього увʼязнення.

Звертаємось до Вас, як Голови Верховної Ради України, та відповідно статті 88 Конституції України просимо Вас розглянути звернення щодо безпрецедентних протиправних дій Голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, народного депутата України Анни Скороход, яка створює наклеп та безпідставний тиск на військовослужбовців України під час воєнного стану.
Просимо Вас відреагувати на кричущу ситуацію, яка обурює свою відкритою підривною діяльністю та своїми діями загрожує національним інтересам і національній безпеці України у воєнній та інформаційній сферах.
Роздратуванню ветеранського суспільства, близьких та родичів діючих військовослужбовців Збройних Сил України настав край, спостерігаючи за антидержавницькими діями народного депутата України ІХ скликання Анни Скороход, членкині депутатської групи «За майбутнє», яка не приховує своїх проросійських поглядів під час широкомасштабної війни проти рф.
Внаслідок наступних дій народним депутатом України Анною Скороход створюються загрози для боєздатності бойових підрозділів:
- використання неіснуючих скарг від військовослужбовців щодо не вирішення проблемних
питань у Збройних Силах України (відповідна реакція від постраждалих військовослужбовців - звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо не надсилання скарг до А.Скороход, підробку їх підпису та надання свідчень до Військової служби правопорядку);
- відзив з бойового чергування військовослужбовців з районів населених пунктів Кліщіївка та
Іванівське Бахмутського району Донецької області для перевірки особових документів (за реалізацією звернень А.Скороход до ВСП Донецької області), що призвело до ускладнень ротацій підрозділів;
- підтримка військовослужбовців, які не мають права на отримання виплат з державного
бюджету України за неіснуючими хворобами або травмуваннями;
- підтримка військовослужбовців, які відмовляються виконувати накази командирів на лінії
прямого зіткнення з ворогом.
Відповідно всі дії з підриву бойової здатності української армії та відволікання суспільства від реальних злочинів, ПРОСИМО:
- порушити питання щодо відсторонення від виконання обов’язків Голови Тимчасової слідчої
комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, народного депутата України Анни Скороход у зв’язку із наклепом та безпідставним тиском на військовослужбовців України під час воєнного стану.

Шановні народні депутати Верховної Ради!

20 березня 2024 року Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам” №10399.

Станом на зараз частиною 1 статті 72 ЗУ “Про вищу освіту” встановлюються гарантії мінімального обсягу держзамовлення: мінімум 51% від випускників загальноосвітніх навчальних закладів (для бакалаврських програм), 50% від випускників бакалаврату (для магістерських) - це бюджетні місця. Законопроєкт №10399 скасовує ці положення та не пропонує жодних законодавчих гарантій щодо мінімального обсягу держзамовлення.

Як зазначає Головне наукове-експертне управління апарату Верховної Ради України в своєму висновку до Законопроєкту: “при виключенні конкретних вимог щодо відсотків підготовки фахівців, а натомість встановленні можливості формування державного замовлення відповідним центральним органом виконавчої влади, відповідне державне замовлення (яке є механізмом забезпечення «безоплатності вищої освіти»), може взагалі не формуватися”. У Висновку наголошується на офіційному тлумаченні ч. 3 ст. 53 Конституції Конституційним Судом України, згідно якого безоплатність освіти означає право її здобути в межах державного замовлення. Тобто скорочення держзамовлення без змін до Конституції - порушення норми ч. 3 ст. 53 Конституції щодо забезпечення державою доступності і безоплатності вищої освіти.

На проблемі скасування мінімальних обсягів держзамовлення також наголошувала Профспілка працівників освіти і науки України. Як зазначає Профспілка у своїй позиції щодо Законопроєкту, “виключення конкретних гарантій у % вимірі щодо підготовки фахівців та надання можливості формування державного замовлення центральним органам виконавчої влади, у зв’язку з постійною недостатністю у державі коштів, загрожує отриманню безоплатно вищої освіти та суттєвому зменшенню держзамовлення, ситуаційного, суб’єктивного встановлення його обсягів”.

Згідно з прогнозами МОН, 35-40% отримувачів освіти (не гарантіями, а лише прогнозами), будуть отримувати гранти, які повністю або частково покриватимуть вартість навчання. При цьому отримувачі грантів не зможуть претендувати на отримання академічної чи навіть соціальної стипендії, що значно погіршить соціально-економічне становище і без того вразливої групи студентів.

Студенти, які все-таки будуть здобувати освіту на бюджетній формі навчання, значно скороченій в обсягах, після випуску будуть примушені три роки відпрацювати “за розподілом”, позбавлені права самостійно обирати працедавця і умови роботи. Скасування практик примусового працевлаштування, прийнятих в СРСР, було одним із досягнень незалежної України. Тепер під гаслами “гроші ходять за студентом” і “свободи вибору” це досягнення скасовується, і ми повертаємось до того, від чого пішли.

Гарантовані підстави для отримання соціальної стипендії так само скасовуються: надавати її тепер будуть, “якщо така підтримка необхідна у зв’язку з фінансово-майновим станом сім’ї”. Критерії “необхідності” Кабмін зможе визначати довільно. На думку авторів висновку ГНЕУ щодо Законопроєкту, це може призвести до звуження обсягу прав і свобод людини (всупереч ч. 3 ст. 22 Конституції України).

Як вказано у спільній Позиції низки правозахисних організацій, зокрема “Крим SOS”, “Донбас SOS”, “Схід СОС” та ін., Законопроєкт №10399 скасовує існуючу державну підтримку для абітурієнтів з числа ВПО та з тимчасово окупованих територій у вигляді безоплатного навчання на підготовчих курсах із стипендіальним забезпеченням у закладах вищої освіти, що поглибить вразливе становище абітурієнтів з тимчасово окупованих територій та фактично штовхатиме їх до лап російських окупантів. Неможливість безоплатного навчання на підготовчих курсах із стипендіальним забезпеченням перешкоджатиме реалізації права на освіту та в перспективі демотивує українську молодь, яка проживає на ТОТ або належить до числа ВПО, навчатись та працювати в Україні.

Отже, якщо законопроєкт буде прийнятий, уряд самовільно вирішуватиме, хто зможе навчатися безкоштовно і отримувати стипендію. Гарантії, які існують зараз, більше не будуть діяти.

У країнах Європейського Союзу українська молодь матиме можливість отримати безкоштовну освіту, яка не позбавить випускників права обирати, де їм працювати. Тому така «реформа» підсилить відтік населення з України, зменшить відсоток працездатних і кваліфікованих молодих людей, посилить демографічну кризу. В умовах повномасштабної війни це є ще одна загроза для майбутнього держави.

Прошу Вас, народних депутатів України, не допустити прийняття положень законопроекту 10399, які скасовують мінімальні обсяги держзамовлення на здобуття вищої освіти, вводять обмеження у наданні стипендій та примусове працевлаштування для студентів-бюджетників.

Під час завоювання Кавказу російською імперією, влада росії планувала та реалізовувала політику винищення черкеського народу (адигів). Ця політика включала в себе різні методи, такі як масові вбивства, етнічну чистку, примусову депортацію, голодування, нібито «військові операції», під час яких військові вбивали мирних мешканців сіл і міст.

Згідно з різними оцінками, в результаті цієї політики загинуло від 400 тисяч до 1,5 мільйона черкесів. Більшість із них загинула внаслідок масових вбивств і експедицій, які влаштовували російські війська. Велика частина народу була примушена емігрувати, що спричинило трагічні наслідки для більшості населення, включаючи голод, хвороби та бідність. А найстрашніше - те, що "звільнені" від людей землі почали заселяти нашими пращурами - запорізькими козаками, після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році, але не тільки з метою колонізації, а ще щоб частково перекласти відповідальність та спрямувати ненависть черкесів на нас.

Це ті самі злочини проти людяності, які росія чинила з нами. Нас почули, але черкесів на жаль не чують досі: лише Сакартвело (Грузія) в 2011 році офіційно визнала цей геноцид геноцидом. І це попри те, що, на відміну від багатьох інших геноцидів, професійні історики консенсусно переконані в тому, що це російське насильство – стопроцентний геноцид, як пише Віталій Огієнко, історик, головний спеціаліст відділу дослідження тоталітарних режимів Українського інституту національної пам'яті.
Більше того, геноцид черкесів – це найбільш успішний російський геноцид. Всі цілі щодо пригноблення та винищення черкесів, які ставили перед собою цілі покоління російських еліт, вони досягли. Так якщо на початку ХІХ столітті черкесів було щонайменше 2 мільйони, то після геноциду їх залишилося на історичних землях лише 3-5 % від цієї кількості. Всі інші були вбиті, депортовані або втекли.

Україна сьогодні - це символ боротьби за справедливість у світі, тож ми маємо допомогти черкесам бути почутими й точно зазначити свою позицію щодо цього жахливого злочину проти людства у світі.

(Використано тексти авторства Богдана Кириченка, Віталія Огієнка)

Двічі на рік Україна переходить із зимового на літній, а потім із літнього - на зимовий час, що вже достатньо давно сприймається громадянами вкрай болісно і негативно впливає на стан їхнього здоров'я.
Час, чинний в Україні взимку, є природним та стандартним для території нашої держави, і відповідає її географічному положенню.
Більше того, так званий "літній" час - змушує Україну по півроку жити за одним часом із країною-агресоркою. Тож вбачається за доцільне 27 жовтня 2024 року о 4 годині - востаннє перевести стрілки годинника нa годину назад і надалі припинити цю практику взагалі.
Виходячи з викладеного просимо ухвалити відповідний Закон України щодо остаточного врегулювання обчислення часу в Україні. Що і засвідчуємо своїми підписами.

У сучасну епоху народжується новий невиданий стиль війни, що здобувається завдяки дронам, штучному інтелекту, квантовим комп'ютерам.

У сучасній війні та війнах майбутнього – геніальні уми та обчислювальні технології, завдаватимуть противнику більше стратегічної шкоди через дрони ніж військові сили старого типу

Для здобуття Україною першості у гонці озброєнь для війн майбутнього ми від імені представників військових програмістів просимо вас зняти будь-які державні обмеження на цю сферу діяльності.

Ми просимо позбавити нас від законодавчих тягарів, які не дають нічого, крім переваги противнику в цій війні. Серед них:

-Податки. Немає такої сфери в державі, яка на даний момент важливіша за військову перевагу. Немає сенсу брати гроші у найпріоритетнішої сфери, щоб з неї фінансувати менш пріоритетні через податки, бюджет і наражати на корупцію. Тому ми просимо зняти всі податки з сфер бізнесу провідних постачання військовим або працюючим в області Дронів, ШІ, передачі інформації – для створення якнайшвидшого розвитку даної сфери

Сьогодні Програміст, що створює нейро-мережі, може задати противнику більше втрат, ніж штурмовик. Тому ми просимо вас дати 100% бронь на всіх програмістів, які працюють у сфері Дронов, ШІ, родотизації, передачі інформації. Або обслуговує будь-які інтереси військових, а також силових структур (ГУР, СБУ, СЗР)

Оскільки сьогодні Дрони використовуються виключно для оборони України, просимо зняти будь-які податки та перевірки з виробництв Дронов, та їх комплектуючих включаючи вибухові компоненти, мікросхеми тощо

Просимо зняти будь-які митні обмеження на постачання комплектуючих для Дронов

Оскільки геніальні уми програмістів можуть забезпечити перемогу в Україні, просимо надати можливість заброньованим від мобілізації згідно з пунктами вище програмістам, виїзд за кордон з метою зниження емоційного стресу та підвищення ефективності їхнього мозку. Оскільки у цей період ефективність їхнього мозку відповідає за швидкість технологічного розвитку армії України.

ШАНОВНІ УКРАЇНЦІ!

Звертається до вас з пропозицією підтримати ініціативу про встановлення на державному рівні календарної дати «День українського села».
Датою відзначення якого визначити 28 вересня – день, коли у 2018 році в Женеві на 39-й сесії Ради ООН з прав людини була схвалена Декларація ООН про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості. Україна долучилася до міжнародної ініціативи захисту прав селян, збереження сільських громад та розвитку територій у 2017 році та стала однією з 33-х перших країн-підписантів.
Декларація визнана важливим документом не лише для людей, які живуть у сільській місцевості, а й для світової спільноти в цілому, враховуючи їх внесок у продовольчу безпеку та соціально-економічний розвиток.
Світові процеси урбанізації, що призводять до зменшення кількості сільського населення, а відтак і зменшення кількості самих сільських населених пунктів, не оминули й України – лише за останні кілька десятиліть з мапи зникло понад пів тисячі сіл. Пам’ятаємо і про наддніпрянські села, що були затоплені за часів радянської індустріалізації під час будівництва гідроелектростанцій вздовж річки Дніпро.
Нині, з метою збереження неперевершеної сільської культурної спадщини, за ініціативи громадян створено чимало етнографічних спільнот, громадських об'єднань, товариств, які здійснюють свої експедиції до найвіддаленіших і напівпорожніх сіл, а то й таких, де залишилося по кілька жителів. Фольклор, традиційні строї українського вбрання, вишивки, гобелени, унікальні зразки сільської архітектури – це ті безцінні скарби, що поповнюють експозиції етнографічних музеїв. Завдяки діяльності таких експедицій лише за останній час упорядковано і надруковано оригінальні книжкові видання, які відображають дивосвіт і багатство українського села.
Село зберігає старожитні звичаї, обряди, традиції, ремесла, давні рецепти приготування національних страв. Такий елемент як «Культура приготування українського борщу» доповнив Список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, де уже є Петриківський розпис – витвір мистецтва однойменного села на Дніпропетровщині.
Наші споконвічні «сільські бренди» ширяться світом і є впізнаваними далеко за межами України.
Українське село «подарувало» світові визначних особистостей минулого і сьогодення – філософи, митці, науковці – Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Михайло Вербицький, Андрей Шептицький, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Марія Примаченко, Олександр Довженко, Володимир Симиренко, Михайло Кравчук, Ілля Мечников, Леонід Каденюк, Микола Амосов, Іван Марчук.
Свій «день села» в Україні святкує кожне село. Дата проведення якого здебільшого пов’язана із возведенням на його території храму, бо саме він об’єднував довкола себе громаду: там велися метричні книги, в яких фіксувалися важливі для родин дати – сумні та радісні, укладалися списки жителів від діда-прадіда.
Усіма силами село береже та примножує свою історію, створюючи музеї, зокрема і під відкритим небом, скарби яких із трепетом передає наступним поколінням. У багатьох з них – експонати, що представляють відомих Україні і світові односельців.
За останнє століття українське село пережило розкуркулення і колективізацію, два голодомори, знищення духовних святинь, репресії, вирубування садів, що призвело до втрати унікальних українських сортів плодово-ягідних культур, роботу за «трудодні», «безпаспортне» життя.
На початку третього тисячоліття українці знову боронять свої цінності, національну самобутність, ідентичність, державний суверенітет та незалежність.
В Україні є міста-герої, та немає відзнаки, яка б відображала звитягу і стійкість українського села, зокрема сьогодні, коли українці боронять кожен сантиметр рідної землі. Історія уже викарбувала назви сіл території бойових дій, які стали фортецями без фортець на шляху окупанта. Зруйновані до останнього будинка, але нескорені, сповнені духом волі, стійкості вони стоять в очікуванні на повернення своїх жителів. І байдуже, скільки років піде на їх розмінування і відновлення, вони дочекаються їх. А це залежить і від кожного з нас на своєму місці і сьогодні.
Тож найкращим визнанням ролі, суспільної та світової значимості села та сільських жителів в історії України буде встановлення дати в календарі – «День українського села».
Започаткувати відзначення такого дня пропонується з 2024 року. Згодом цей день стане ще однією важливою подією для українців, що живуть у всьому світі та об’єднає діаспору, тих, хто у зв’язку з війною знайшов тимчасовий прихисток за кордоном, але серця залишили в Україні і чекають на повернення додому, до своєї «малої батьківщини».
Це визнання пам’яті усіх воїнів та воїнок, хто віддали життя за Україну в десятирічній російсько-українській війні, серед яких іноземці-добровольці.
Це збереження пам’яті про зруйновані села та їх жителів, які загинули, бо до останнього залишалися там, боронячи засіяні поля – основу буття українського селянина, що на генетичному рівні закладено ще з часів трипільської культури.
Це віра в Перемогу України, відродження та відновлення життя в кожному без винятку населеному пункті, серед яких і сільські.
Українське село заслуговує на такий день.

Прошу підтримати ініціативу про встановлення в Україні «Дня українського села», датою відзначення якого визначити 28 вересня – день прийняття Декларації ООН про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості, схваленої 28 вересня 2018 року в Женеві на 39-й сесії Ради ООН з прав людини, та започаткувати його відзначення з 2024 року.

Вимагаємо негайно скликати термінове засідання Верховної Ради України, на якому розглянути відставку віце-прем’єр-міністра, міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександра Кубракова та Голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України Мустафи-Масі Найєма через бездіяльність при зведенні захисних споруд на об’єктах критичної інфраструктури.

22 березня 2024 року – внаслідок масованої атаки росіян знищено Зміївську ТЕС на Харківщині.
11 квітня 2024 року – повністю знищена Трипільська ТЕС на Київщині, яка була найбільшим енергогенеруючим об’єктом столичного регіону.

Станом на середину квітня ПАТ «Центренерго» заявляє про втрату 100% генерації, а реальні наслідки руйнувань об’єктів енергетики українські громадяни та підприємства вже відчувають у вигляд віялових та аварійних відключень.

При цьому на початку 2023 року Уряд отримав $2.3 мільярди від міжнародних партнерів на відновлення та захист об’єктів енергетики. З цих коштів Кабмін виділив додаткові 9.7 мільярдів гривень на будівництво захисних споруд від атак дронів та ракет .

За планом урядовців, вже наприкінці 2023 року 103 об’єкти критичної інфраструктури (73 – енергетичної, 30 – газової) в 14 областях України мали отримати принаймні перший рівень захисту – зокрема, габіони навколо енергооб’єктів, які мали забезпечити принаймні пасивний захист від осколків.


До березня 2024 р. основну мережу головних підстанцій «Укренерго» мало бути забезпечено другим рівнем захисту – тобто бетонними спорудами, які мали б захистити автотрансформатори не лише від осколків, але і від ударів дронів.


І, врешті, мав бути підготовлений третій рівень захисту для 22 підстанцій в 14 областях України, який мав би витримати у т.ч. ракетні удари. Власне, про це особисто заявляв Голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафа Найєм ще 7 жовтня 2023 року в інтерв’ю українським ЗМІ.

Натомість, бачимо руйнування ключових об’єктів енергогенерації в Україні. Тоді як ПАТ «Центренерго» офіційно повідомило, що не отримувало державного фінансування на будівництво фізичного захисту від атак рашистів.

Все вказує щонайменше на неналежне виконання обов’язків міністром інфраструктури Олександром Кубраковим та головою Держагенства відновлення інфраструктури Мустафою Найємом, які не виконали власних обіцянок про зведення надійного захисту над стратегічно важливими об’єктами енергетики України.

Але тільки детальний аудит витрати 9.7 мільярдів гривень допомоги західних партнерів може показати, чи не було корупційних зловживань, подібних до тих, що українці бачили під час «Великого будівництва».

Тому вимагаємо зібрати термінове засідання Верховної Ради України, на якому парламент заслухає Кубракова та Найєма і розгляне питання щодо відставки цих осіб.

Прошу розглянути можливість компенсаційних виплат людям чиє житло знаходиться на окупованій території. Неможливо подати заяву через застосунок Дія відповідь одна ваше житло знаходиться на окупованій території. Хіба звичайні люди в цьому винні які залишилися у прямому сенсі цього слова голі і босі та без свого будинку чи квартири?

Згідно своїх повноважень прийняти рішення, правки, зміни до законодавства, розробити програми та рішення тощо та передати для розгляду всім зацікавленим уповноваженим особам та установам на основі пропозицій і думок викладених в петиції. Шановна владо, гарант конституції, члени РНБО, омбудсмен та незламний, патріотичний народ України!
Настав час героїчних поДІЙ і за перебігом новин та гаслами героїв забувають, а також їх вчинки, нехтують соціальним захистом їх близьких.
Отже, за для вшанування героічних вчинків бійців непримітного фронту, для мотивації наступних героічних щоденних вчинків, стійкості та незламності пазлів та мозаїки з яких утворюються Україна, вимагає розробки закон та посилити соціальний захист депутатів, держслужбовців, фермерів, медиків, рятувальників, поліцейськіх, електриків, робітників критичного тощо, які отримають поранення, втратять часткову працездатність чи загинуть від наслідків збройної агресії на робочому місці та пи виконанні службових обов'язків. Назначити подвійні чи порийні виплати за загибель на робочому місці та пенсії за поранення чи допомогу по втраті годувальника їх дітям тощо. Таким чином, можливо і зал верховної ради буде повнішим та буде справедливо вшанування і держслужбовців в Миколаєві, полеглим хліборобам, рятувальникам, медикам тощо і впровадження закону надасть впевненості наступникам, що їх завдання добре використовувати свою діяльність, а держава поспілкується про них і родину. Це також частково зменшить відтік кадрів, особливо дефіцитних спеціальностей, медиків, розумних управлінців тощо.
Розглянути можливість обраної дії закону, щоб вшанувати героїчні зусілля хочаб з 24 лютого 2022 року.
П.С.
З днем народження незламна Україна та українці!
Пригоди мозаїки в сонячнім місті.
Одного разу одна частина мозаїки засумувала, нащо я живу, що я родлю, я навіть не знаю що роблять інші мозаїки, що знаходяться поза моїми сусідами мозаїками. Мабуть я піду звідці. Тоді, почувши її страждання, до неї прийшов велетень художник. Він відокремив мозаїку від стіни, та віднесши ії обережно на долонях трохи осторонь промовив: Не сумуй моя люба, малесенька! Дивись який гарний малюнок, але бачишь, то місце без тебе спотворює всю красу. Маленька мозаїка придивилася з широко відкритими очима. Їй відкрилися усі інші мозаїкі. Вони працювали, збирали врожай, прибаралися вдома та ростили дітей. Дехто був яскраво усміхнений, дехто блякло сумував і це вносило свої кольори в малюнок. Тоді художник прикоипив мозаїку на місце. Та з тих часів маленька мозайка чи яскраво посміхаючись, чи блякло сумувавши знала, що цим вона утворює великий дивовижний малюнок, та була дуже вдячна Велитню Художнику!
**Дімакратія (Діметрократія- примноження плодючесті, добробуту)- форма взаємодії, яка заснована на діякратії.
Діякратія - це концепція, яка має ствердження, що немає неправильних дій, є не ефективні, менш ефективні, та більш ефективні, а бездіяльність має втрачений потенціал, що при хибної спробі надав би додотковий досвід, який при послідовному застосуванні наближає досягнення мети, чи додає нові дані, що може змінити мету, але продовжує розвиток.
Дімакратія заснована на досягнення суспільного розвитку та блага завдяки поєднанню унікальних талантів та недоліків кожної людини, чи групи, яки мають можливості ефективно досягти цілей дією, що компенсує недоліки та підвищує ефективність.
Дімакратія передбачає створення суспільства заснованого на діякратії, що має мету об'єднання для досягнення прогресу та суспільного блага кожної людини на її особистих світовідчуттях, яки не суперечать суспільному благу, та не обмежує їх прав.
Дімакратія має мету поетапне зменшення насильства та хибних форм та поведінки засобами, які створюють найменшу шкоду та збитки.
Дімакратія спрямована на доступ та поширення знань для трансформації їх для суспільного блага.
Дімакратія сприяє створенню умов, завдяки яким утворюється групи сконцентровані навколо спільної мети, яка сприяє суспільному благу. При великих розбіжностях в розвитку та досягнення мети групою, та за для набуття досвіду, група ділиться за згодою, та продовжує існування для досягнення мети та суспільного блага.
Дімакратія сприяє забезпеченням базових потреб навколишнього суспільства, навіть якщо їх погляди різняться. Намагається дізнатися мотивації, наміри та потреби оточуючих та засоби їх трансформації задля запобігання утворення ситуації, яки можуть викликати суперечки та насильство.
*Алгоритм дій при суперечці та роз'єднані - є періодичні дебати, та порівняння досягнень, можливість нового об'єднання.
**Дімакратія сприяє самоорганізації та демонополізації. Важливим чинником для досягнення росту та сприяння суспільному благу - є природне ділення, яке здатне вирішувати більше завдань та бути мобільними в прийнятті рішень.
**Дімакратія повинна усвідомлювати інерцією та тривалість висновків та результатів, які провокують дії, поступовий їх вплив на консервативне суспільство та зміни в їх досягненнях.