Алкоголізм - одна з найважливіших проблем сучасного суспільства поруч із карієсом та іншими найрозповсюдженішими захворюваннями. Цей недуг виникає внаслідок систематичного зловживання алкоголем. Етиопатогенез пов'язаний із екзогенними (інтоксикаційними, соціально-психологічними) й ендогенними (генетично обумовленими особливостями метаболізму й набутими змінами біохемізму[1] в результаті триваолого впливу алкоголізації)[2].
Внаслідок змін психіки (огрубіння психіки, морально-етичної деградації) через зловживання алкоголем виникають багаточисленні сімейні проблеми у суспільстві, з якими часто доводиться мати справу поліції. Мабуть, сімейні конфлікти є найчастішими у практиці діяльності правоохоронних органів. Це накладає зайві витрати на їхнє обслуговування з боку держави, не дивлячись на те, що були внесені зміни у законодавство, яке забезпечувало можливість примусового лікування психічно хворих осіб. І лікарі, коли приїздять до родин, у яких проживають психічно хворі особи, говорять, що немає законів для їх примусової госпіталізації.
Хотілося б звернути увагу на соціальне походження цього захворювання. Як було сказано вище, алкогольна залежність має не лише ендогенне, але й екзогенне походження, зокрема, соціогенне. З історії Радянського Союзу відомо, як держава систематично здійснювала масову алкоголізацію населення: чого варта лише так звана "андропівка". Але що змінилося з того часу? Нині на виробництві активно просувається алкокультура. Як результат, у більшості працівників будівництв відсутній захисний блювотний рефлекс, втрата контролю над випитим. Це - перша стадія алкоголізму, яка ще йменується неврастенічною. Питання про розподіл стадій алкоголізму серед працівників будови є відкритим і вимагає ретельного дослідження. Це супроводжується сформованим у суспільстві (зокрема, у жіночому) стереотипом про те, що працівники будови - усі алкоголіки.
Підвищення цін на алкоголь не усуває проблему, якщо у суспільстві систематично працюють люди, які забезпечують просування алкокультури у суспільство так, як це робили за радянської влади. Це щось на кшталт опіумної війни. Тобто це систематична хемічна війна проти населення.
У конкурентному суспільстві усім вигідно, щоб померло побільше людей, які можуть претендувати на розмноження у рамках природного відбору, а також на систему соціальних можливостей, яку держава у фоновому режимі забезпечує для більшості суспільства. З метою усунення контрагентів здійснюється когнітивний контроль над конформістськими особами, яких ретельно вишукують й алкоголізують спеціально навчені люди. Це є основним способом ведення хемічної війни - закріплення алкогольних стереотипів у суспільстві ("випити на день народження", "випити на свято", "випити після отримання зарплатні" тощо). Спеціальні служби, які займаються соціальним контролем, а також відповідають за економічну безпеку держави, заробляють на геноциді українців. Соціальний контроль, який шляхом соціальних санкцій повинен був би підтримувати у суспільстві оптимальний режим та дисципліну, перетворився у засіб геноциду українців, предиктор родинних конфліктів, ДТП, вбивств та інших злочинств й розпаду родин на алкогольній основі.
З метою запобігання усім цим негативним процесам й з огляду на непосильні муки суспільства від терору по усім напрямкам з боку державної системи доцільно було б купірувати усі ці негативні процеси, зробити певні переналаштування системи як на законодавчому, так і на дисциплінарному рівнях. Для тих, кого цікавить відповідь на питання "А що буде у протилежному випадку?", можна було б доказати необхідність та достатність виділених вище неосновних функцій державної системи для розпаду держави.

Джерела:
1. Г.О.Сіренко, О.В.Кузишин, Н.Е.Шеленко - Чому хемія, а не хімія?
2. А.С.Єфимов - Энциклопедия семейного врача, книга 2, сторінка 296, Київ, "Здоров'я", 1995.