Шановний Голово Верховної Ради України!
Шановні народні депутати України!
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Попри наявність законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, тисячі людей і надалі залишаються без належного захисту навіть після неодноразових звернень до поліції, винесення термінових заборонних приписів або застосування судом обмежувальних приписів.
За офіційними даними Національної поліції України, щороку правоохоронні органи отримують сотні тисяч повідомлень про домашнє насильство. Це свідчить про те, що проблема залишається масштабною та потребує подальшого вдосконалення законодавства і механізмів державного захисту.
Домашнє насильство охоплює не лише фізичне, а й психологічне, економічне та сексуальне насильство, а також погрози, приниження, залякування, систематичне переслідування, контроль, ізоляцію, пошкодження майна та інші дії, які завдають людині психологічних страждань, обмежують її свободу та створюють реальну загрозу її життю, здоров'ю й безпеці.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вже визначає психологічним насильством, зокрема, погрози, приниження, переслідування та залякування, якщо такі дії викликають у постраждалої особи побоювання за власну безпеку чи безпеку інших осіб, емоційну невпевненість або інші негативні наслідки.
Особливо небезпечною є ситуація, коли після припинення сімейних чи близьких відносин кривдник продовжує систематично переслідувати постраждалу особу: телефонувати, надсилати численні повідомлення, стежити, чекати біля місця проживання чи роботи, погрожувати, залякувати, пошкоджувати майно або порушувати встановлені судом обмеження.
У таких випадках постраждала особа нерідко змушена змінювати звичний спосіб життя, уникати звичних маршрутів, просити супроводу рідних чи колег, встановлювати засоби відеоспостереження та самостійно збирати докази лише для того, щоб підтвердити існування реальної небезпеки.
Чинне законодавство передбачає кримінальну відповідальність за систематичне домашнє насильство (стаття 126-1 Кримінального кодексу України), а також за умисне невиконання обмежувальних заходів чи обмежувального припису (стаття 390-1 Кримінального кодексу України). Водночас практика свідчить про необхідність удосконалення механізмів застосування цих норм та забезпечення невідворотності відповідальності у випадках повторного насильства, систематичного переслідування та неодноразового порушення встановлених обмежень.
Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію та взяла на себе міжнародні зобов'язання щодо запобігання насильству, забезпечення ефективного захисту постраждалих, належного розслідування таких випадків і вжиття превентивних заходів для недопущення ескалації насильства. Водночас на практиці постраждалі особи нерідко залишаються без належного захисту, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалення законодавства та механізмів його реалізації.
Саме тому просимо Верховну Раду України вжити необхідних законодавчих заходів для посилення захисту постраждалих та вдосконалення механізмів запобігання домашньому насильству і систематичному переслідуванню.
ПРОСИМО:
1. Внести зміни до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів щодо вдосконалення відповідальності за систематичне домашнє насильство, передбачене статтею 126-1 Кримінального кодексу України, з метою забезпечення ефективної відповідальності за повторне та систематичне насильство, особливо коли воно супроводжується погрозами, переслідуванням, залякуванням або іншими діями, що створюють реальну загрозу постраждалій особі.
2. Вдосконалити законодавче регулювання щодо протидії систематичному переслідуванню (сталкінгу), передбачивши чіткі правові механізми реагування та ефективного захисту постраждалих, особливо коли переслідування є систематичним, триває після припинення сімейних чи близьких відносин або супроводжується погрозами, залякуванням чи іншими формами психологічного насильства.
3. Переглянути механізми відповідальності за умисне та повторне порушення обмежувальних заходів і обмежувальних приписів, враховуючи, що їх систематичне порушення може свідчити про високий ризик ескалації насильства.
4. Запровадити обов'язкову комплексну оцінку ризику для життя, здоров'я та безпеки постраждалої особи, яка враховуватиме не лише окремий епізод, а всю сукупність обставин, зокрема кількість звернень до поліції, характер і систематичність погроз, переслідування, факти фізичного, психологічного чи економічного насильства, пошкодження майна, порушення обмежувальних приписів та інші фактори ризику.
5. Забезпечити оперативне, повне та належне реагування правоохоронних органів на кожне повідомлення про домашнє насильство, систематичне переслідування, погрози та порушення обмежувальних приписів, а також обов'язкове належне документування кожного такого випадку.
6. Удосконалити механізми контролю за виконанням обмежувальних приписів та забезпечити ефективну відповідальність за їх умисне або систематичне порушення.
7. Удосконалити законодавчі механізми парламентського та державного контролю за належним реагуванням правоохоронних органів на повідомлення про домашнє насильство, систематичне переслідування та реальну загрозу життю і здоров'ю постраждалих, а також механізми відповідальності посадових осіб за неналежне виконання службових обов'язків у таких випадках.
8. Забезпечити системне навчання працівників правоохоронних органів, прокурорів і суддів щодо виявлення психологічного насильства, систематичного переслідування, оцінки ризиків та ознак можливої ескалації насильства.
Ми просимо не про привілеї. Ми просимо про гарантоване Конституцією України право кожної людини на життя, безпеку та ефективний державний захист.
Держава не повинна чекати, поки психологічне насильство переросте у фізичне, погрози -у тяжкий злочин, а систематичне переслідування - у непоправну трагедію.
Кожне звернення по допомогу, кожен виклик на лінію "102", кожен задокументований факт насильства, кожна погроза та кожне порушення обмежувального припису мають оцінюватися не ізольовано, а як складові єдиної картини ризику.
За наявності об'єктивних ознак ескалації насильства держава зобов'язана діяти невідкладно. Захист має надаватися тоді, коли людина вперше звертається по допомогу, а не після того, як трагедії вже неможливо запобігти.
Закликаємо Верховну Раду України невідкладно вжити необхідних законодавчих заходів для забезпечення реального захисту постраждалих від домашнього насильства та систематичного переслідування. Держава повинна захищати тоді, коли людина просить про допомогу, а не тоді, коли вже немає кого рятувати.