Під час завоювання Кавказу російською імперією, влада росії планувала та реалізовувала політику винищення черкеського народу (адигів). Ця політика включала в себе різні методи, такі як масові вбивства, етнічну чистку, примусову депортацію, голодування, нібито «військові операції», під час яких військові вбивали мирних мешканців сіл і міст.
Згідно з різними оцінками, в результаті цієї політики загинуло від 400 тисяч до 1,5 мільйона черкесів. Більшість із них загинула внаслідок масових вбивств і експедицій, які влаштовували російські війська. Велика частина народу була примушена емігрувати, що спричинило трагічні наслідки для більшості населення, включаючи голод, хвороби та бідність. А найстрашніше - те, що "звільнені" від людей землі почали заселяти нашими пращурами - запорізькими козаками, після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році, але не тільки з метою колонізації, а ще щоб частково перекласти відповідальність та спрямувати ненависть черкесів на нас.
Це ті самі злочини проти людяності, які росія чинила з нами. Нас почули, але черкесів на жаль не чують досі: лише Сакартвело (Грузія) в 2011 році офіційно визнала цей геноцид геноцидом. І це попри те, що, на відміну від багатьох інших геноцидів, професійні історики консенсусно переконані в тому, що це російське насильство – стопроцентний геноцид, як пише Віталій Огієнко, історик, головний спеціаліст відділу дослідження тоталітарних режимів Українського інституту національної пам'яті.
Більше того, геноцид черкесів – це найбільш успішний російський геноцид. Всі цілі щодо пригноблення та винищення черкесів, які ставили перед собою цілі покоління російських еліт, вони досягли. Так якщо на початку ХІХ столітті черкесів було щонайменше 2 мільйони, то після геноциду їх залишилося на історичних землях лише 3-5 % від цієї кількості. Всі інші були вбиті, депортовані або втекли.
Україна сьогодні - це символ боротьби за справедливість у світі, тож ми маємо допомогти черкесам бути почутими й точно зазначити свою позицію щодо цього жахливого злочину проти людства у світі.
(Використано тексти авторства Богдана Кириченка, Віталія Огієнка)